Музей незатребуваних речей

356

Мене втомила «ощадливість». Іншими словами, я «зажрався».

Мої батьки — чудові люди, але (можливо, завдяки радянській загартуванню) вміють рахувати гроші. Відразу відповім усім доброзичливцям: у мене є своя квартира, але поки немає постійної дівчини — мені простіше жити з батьками і мати чисту квартиру для побачень і посиденьок з друзями, ніж перетворювати її в холостяцьке гніздо. Та й готувати після 12-годинного робочого дня не дуже хочеться. Набагато простіше віддавати частину зарплати, формуючи законної третину сімейного бюджету.

Так ось — у батька хороша посаду, у мене свій невеликий бізнес. Гроші в сім’ї водяться, у мене дохід вище середнього. Навіть значно вище. Начебто можна жити так, як хочеться, в рамках закону та моральних засад суспільства, але…

Так, я взяв новий тюбик пасти. Так, з старого, якщо постаратися, можна було з допомогою виделки вичавити пасти ще на півтора рази. Так, я його викинув. Новий коштує п’ятдесят рублів. Хочеш, піду куплю? Так, я заївся.

Ні, я не буду доїдати. Мені плювати на «товариство чистих тарілок», «африканські діти голодують», «ми в твої роки їжу не залишали». Я з’їв стільки, скільки хотів. Та й потім, я просто не люблю вышкрябывать тарілку до блиску. Я знаю, що залишилося три ложки. Тут я приймаю один аргумент: противно мити. Мені не складно скинути залишки у відро для сміття. Навіщо ж з гарчанням виривати у мене тарілку і доїдати, невдоволено бурчачи? Те ж саме і в ресторані — я не буду давитися, адже «за все уплочено». Рахунок оплачений мною. Я вирішую, скільки з’їсти.

Так, я викинув старі стільці. У мене від них болить спина, тому що вони драні і не тримають форму. Я не хочу ремонтувати їх і слухати, що вони ще п’ять років простояли б. Вам не подобаються нові, які я купив? Подобаються, але… «не бережливо»?

Так, за мою аспірантуру можна отримати якийсь там відрахування на дві тисячі рублів. Але для цього мені потрібно зібрати десять довідок і витратити два дні. Можна я просто віддам дві тисячі? «Зажерся»?

Не буду я «економити електрику» і сидіти в напівтемряві. Так, я не навчився вимикати за собою світло. І не навчуся, мабуть. Я готовий за це платити — до моєї третини платежів за комунальні витрати я готовий взяти на себе оплату всіх рахунків за електрику. Чому ж знову «зажерся»?

Радянський союз і дефіцит скінчилися приблизно за чотири роки після мого народження. Я вважаю, що нерозумно давиться їжею, коли є гроші, щоб купити ще. Нерозумно везти старий, облізлий, мерзенний сервант, відданий тьотею Мотею, собі на дачу на джипі за два «лимона». Нерозумно взагалі захаращувати дачу, перетворюючи її в музей непотрібних речей. Нерозумно користуватися якимось ледь працюючим мотлохом, якщо є можливість купити річ значно краще за розумні гроші.

З повагою, ваш впертий, самовдоволений, зажравшийся і не бачив справжнього життя молодий чоловік.