Дуже хочеться відповісти автору, який не знає, де ж їх брати, друзів. Начебто дорослі люди, але я далеко не в перший раз бачу і чую такі стогони і кожен раз вони доводять мене до трясучки.
Я вам відповім, де їх брати, але спочатку, прошу вас, подумайте, навіщо вам взагалі потрібні друзі. «Намагалася вижити, потребувала допомоги і тому багато спілкувалася» — тобто, крім як для допомоги і виживання друзі вам не потрібні? Друзі — це спілкування в обидві сторони, а не цілодобова психологічна підтримка. Якщо я неправильно зрозуміла, то читайте далі. А якщо правильно — то вистачить задовбувати оточуючих своїм ниттям.
Отже, почніть з самого очевидного — з інтернету. Захоплюєтеся садівництвом або рукоділлям? Ви завзятий книгофил або кіноман? Відмінно, заходимо в соцмережі або на форуми і приєднуємося до обговорення, ділимося порадами, враженнями, поступово переводячи спілкування і на інші теми, а там — і з інтернету в реальність.
Скоро концерт улюбленої групи, а вам не з ким піти? Знову ж таки — заходимо в соцмережі. Як правило, у спільнотах, присвячених улюбленим виконавцям, напередодні концерту можна виявити як мінімум один клич в стилі: «Люди, йду в перший раз/друзі кинули, давайте об’єднаємося!» І, як не дивно, люди коментують, домовляються про зустріч. Абсолютно незнайомі люди. Я сама робила так не раз і відмінно провела час з деякими знайомими ми досі спілкуємося. Одного разу я познайомилася прямо на концерті — в кінці кінців, якщо не стояти з похмурим обличчям, а перейнятися атмосферою, то цілком можна знайти компанію, готову взяти до себе ще одного. Чи можна знайти таку ж поодинці.
Гарна погода, а ноги ростуть з правильного місця? Беріть ковзани/ролики і йдіть на каток. А ще краще, запишіться на йогу або танці, або куди душа лежить.
Зрештою, у вас є робота, якщо ви не фрілансер і ходіть на роботу в офіс, значить, вас оточують люди. Придивіться до них, запропонуйте сходити на обід разом, спілкуйтеся. Не завершуйте спілкування з колегами по попередній роботі. Та й у Відні напевно у вас залишилися хороші знайомі, чому б не підтримати зв’язок?
А тепер перейдемо до питання «Як?» Як-як. Якому догори!
Коли-то я сама дуже переживала, що в мене немає таких шкільних подруг, знаєте, які з пелюшок і назавжди. Та взагалі у мене друзів практично не було, а ті, що були, жили в іншому місті. У мене були проблеми з соціальною адаптацією, я боялася знайомитися з людьми, але як тільки я випустилася зі школи, вирішила — досить. І почала знайомитися. Тим, хто соромиться, зазвичай радять підходити на вулиці до людей і питати час. Так от, я почала підходити до однокурсників і спілкуватися. Починаючи від питань в стилі «В якій аудиторії заняття?» до «Ух ти, які класні кеди, де купила?» Я знайомилася в поліклініці, поки ми чекали в чергах, знайомилася по дорозі на концерт («Ой, вибачте, а ви на концерт? Можна я з вами піду, а то дороги не знаю!» — і не було компанії, яка потім не запропонувала б приєднатися до них), знайомилася на лекціях.
А ще під час обговорень улюбленого серіалу на форумі я познайомилася зі своїми дівчатами — хтось із мого міста, хтось з інших країн (і я навіть їздила до них у гості). Ми дружимо вже років п’ять, ближче них у мене нікого немає. А починалося все з оффлайн-зустрічей та листування в скайпі. Найголовніше — не чекати, що та сторона візьме всі турботи з побудови дружби на себе. Важливо і самому піднатужитися і робити кроки назустріч.
Так, спочатку страшно лізти на форуми і знайомиться першим, адже там усі старожили, а тут ви, новачок, «ньюфаг» і взагалі «мимокрокодил», але давайте все ж будемо хоч трішки старатися, а не шукати виправдання, мовляв, в Москві так не прийнято, і не чекати, що друзі самі до вас впадуть. Людей навколо повно, варто лише озирнутися. І серед них обов’язково знайдеться і ваш чоловік.
