Потрійний тариф за вашу ряху

29

Цього літа від нєфіг робити я влаштувалася на роботу — ну, типові канікули типовою школоты. Правда, не офіціанткою в кафе, а художником. Гаразд, голосно сказано. Я просто сиджу в парку і малюю діточкам на обличчях аквагрим. Робота весела, цікава, навколо — усміхнені хлопці, але це не завадило мені приєднатися до задолбавшимся. Кожен робочий день повз проходять купки неадекватних мужиків, іноді навіть на підпитку, і хтось із них обов’язково вважає своїм обов’язком звернути увагу на мою скромну персону. Кожен неповторний у своїй оригінальності.

— Дівчина, а ви що завгодно малюєте?

Звичайно, аж до голих баб, абсолютно все. Вам це необхідно.

— А на мене намалюєш?
— Під, під вампіра мене!
— Людини-павука!

Ось вже й на «ти» перейшли. Зрозуміло, намалюю. На спітнілій волохатими ряхе. І цими ж китицями буду на дітей малювати.

Ще питають ціни, торгуються. Один за коліно схопив, попередньо сівши на крихітний розкладний стілець. Добре, що охоронці в парку є.

Був один незвичайний екземпляр постарше. Проходив мимо, зупинився і почав:

— А чи знаєте ви, що це — спрощена версія татуювання, а татуювання — ознака низької культури? Зайнялися б краще справжнім живописом.

Видно, що людині самому зайнятися нічим. Звідки йому знати, що для «справжнього живопису» потрібні неіснуючі фінанси і неіснуюче робочий простір? Що оренду місця оплачує ІП, а не я? Загалом, еретично як-то.

Якнайглибше сумніваюся, що представники, описані вище, читають цей прекрасний сайт, але чому б не написати, якщо задовбали?