Непотріб до запитання

238

Дозвольте проявити чорну невдячність і поскаржитися на людей, які бажають мені добра. Бо куди мені стільки добра подіти?

Кожен раз, стоїть який-небудь тітки-мами-бабусі-свекрухи-сусідці побачити у мене в будинку нову річ або дізнатися про якусь купівлю (навіть продуктів), як починається ниття упереміш з читанням нотацій. Загальний сенс зазвичай зводиться до того, що у неї якраз валяється непотрібна фігня, яку б вона з радістю мені б віддала, здогадайся я попросити.

Всі вони нібито хочуть і свої з радянських часів забиті дефіцитом засіки розвантажити, і мої гроші зберегти. Правда, заглянути в засіки мені ніхто не дає, а то раптом я захочу звідти щось забрати, а воно відразу потім знадобиться, незручно вийде. Зате пропонувати допомогу, коли їй точно не скористаються, це так зручно і приємно! Заодно і свіжих мізків чайною ложечкою їсти…

Як же мені скористатися їх наполегливими пропозиціями? Прямо уявляю такий діалог:

— Привіт, бабуся! Я тут пригледіла двоспальний комплект постільної білизни, натуральний льон з вишивкою. У тебе такого немає?

— Подзвони тітці Люді, у неї вся антресоль в коридорі забита полуторними комплектами із ситцю з написами «1 травня» і миленькими гвоздичками. Правда, тобі доведеться надставити до двухспального шматками того комплекту, який ти хочеш викинути, але це неважливо, все одно там нитки за 40 років прогнили, так що протреться до дірок ще раніше, ніж залишки твого.

— Спасибі, бабуню, це якраз те, що треба. Я знала, що можу на тебе розраховувати!

Задовбали. Ну не потрібен мені цей весь непотріб навіть задарма. І підгнивша минулорічна картопля в сезон свіжої — теж, особливо якщо за нею треба їхати на інший кінець міста, а молода продається прямо під вікнами.