Милості прошу в кущі любові

35

Я пропрацювала місяць в зоомагазині. Влаштовувало мене все: і графік, і зарплата, і господарі.

Унадився до мене один чоловічок ходити. Ну, як до мене — до господаря скоріше, пивка попити да за життя поговорити. Раз прийшов. Ти, каже, усміхнена, добра, подобаєшся мені. Приходь, зроблю знижку (він інструктор з водіння). Посміялася: і машини-то у мене немає. Каже, головне, що 18 років є.

Другий раз прийшов. Знову бла-бла-бла, вже безкоштовно водити пропонує, про подруг питає. Мені б тоді ще докласти зусиль, так як-то розуму не вистачило. Ну, думаю, базіка, нехай базікає, мені пофіг. За день на роботі і не таких особистостей зустрінеш. Ще з подругами посміялися, що наступного разу він мені доплачувати буде. Як вгадали!

Наступного разу прийшов «добрий молодець», а точніше, дядько років під 55, коли господаря не було. А «дурна дівчина», я тобто, ляпнула, що господаря немає. І понеслося — як в романах, блін! Так я тебе люблю, та ти не сумнівайся, другою дружиною зроблю, але коханій! Як хлопець є?! Ну, ти збреши що-небудь! Я тебе багато чому навчу, поділюся досвідом! Не хочеш досвіду? Гроші заплачу! Дівчина, чи що? Ну, це зараз можна виправити! За руки хапає, цілуватися через прилавок лізе. А я стою, вру йому всяку фігню і думаю, що ж робити: я працювала в підвальному приміщенні зі входом з задньої сторони магазину. Відеокамер в тому магазині ще роки три не буде, а про таку розкіш, як тривожна кнопка, і говорити не доводиться. Уб’ють — ніхто не помітить.

Як не дивно, отбрехалась я як-то. Правда, довелося номерок казанови взяти і пообіцяти передзвонити. А додому в той вечір я йшла через інший комплекс і озиралася по сторонах.

Наступний день був останнім перед вихідним. Повинна була прийти господиня, якій я просто мріяла наскаржитися. Але вранці у мене знову були гості — правда, на цей раз інші. Відносно молодий чоловік попросив ножиці. Я простягнула — не шкода. Він вкорочує ремінь, паралельно розмовляємо на тему тих самих ножиць (вони були зламані). Запитує, звідки я. Вру, що з вулиці *****. «О! Як далеко! На автобусі їздиш чи возить хто?» — «Возить хлопець». — «А давай ми з тобою, ну, ти розумієш, а потім я тебе буду возити!»

Загалом, через пару хвилин я дзвонила господині і звільнялася на фіг. Як виявилося, не даремно, тому що ввечері мене проводжав вже третій чоловічок, що пропонує затаритися пивком і відвідати ростуть кущі неподалік любові.

І стало мені якось сумно і прикро. Начебто і вела себе нормально, одягалася не провокаційно, а то, що чемно спілкувалася і з посмішкою… Скажіть, хіба вам не приємно, коли продавець посміхається і пояснює, а не вручає першу-ліпшу під руку річ, грубо буркнув?