Я граю в страйкбол. Хто не знає, страйкбол — це коли здорові дядьки в камуфляжі і брониках стріляють з автоматів і гвинтівок пластиковими (іноді сталевими, але це вже хардбол) кульками з таким же дядькам. Зброя страйкболиста — це повністю відтворений масогабаритний макет автомата, за винятком магазину і спусковий частини. Розумієте вже, до чого я веду? А ось і ні.
Прочитав я історію найфера. Напрямок, безперечно цікаве, благородне і заслуговує поваги. Є тільки одне «але» — ці самі найфовки. Я спостерігав таке зібрання: п’ять осіб, на столі ножі в чохлах, а в кафе нікого — і це у вечірній час! Невже не можна влаштуватися у кого-небудь в гостях і займатися улюбленою справою? Ну, або проводити такі зібрання в місцях, де існують закриті кабінки. Обстановка в країні нині, самі розумієте, не сама благополучна, і багатьох напружує вид інструментів, які можуть бути знаряддями вбивства. Чомусь нікому з мого оточення не приходить в голову займатися демонстрацією спорядження в публічних місцях. Нехай всі документи про те, що страйкбольный автомат не є зброєю, в порядку, і охорона не має права нас затримувати, але от люди необізнані можуть налякатися.
Давайте будемо простіше і не будемо ускладнювати життя оточуючим, що не розуміють наших захоплень, а то й відверто побоюються. В «Норд-Ості» люди не відразу повірили, що на сцені справжні терористи, а не актори. Удачі всім і розуміння!
