У дворі і з двору

17

Кур’єри, які доставляють безкоштовну пресу з оголошеннями, мене самі по собі вже задовбали. Ходять, носять цю макулатуру, яка на фіг нікому не потрібна, ще і розписуватися в їх талмудах треба.

Ну та бог з ними, кожен живе, як може. Але ось одного разу приносить таку газету мила на вигляд бабуся добре вже так пенсійного віку. Я розписуюся навпроти своєї організації, а бабуся в цей час запитує:

— А 38-й будинок не підкажете, де тут?

Питання для нас не новий, теж задолбались відповідати. На нашій вулиці за 36-м будинком, де і знаходиться наш салон, йде відразу 40-й. А 38-й стоїть між ними в глибині двору, і з вулиці його багато хто не помічають. Я бабусі так і пояснюю: обійдете, мовляв, наш будинок, і там у дворі 38-й і побачите.

— А, з двору?
— Ну так, саме!
— А ви не можете їм газетку передати? Просто віддати, розписуватися не треба.

Звичайно, не важко було б при нагоді, якщо б ми з ними хоч якось контактували. Але тягнутися спеціально в іншу будівлю, щоб виконати за бабусю її роботу? Загалом, трохи прифігівши, бабусі ввічливо натякаю: давай, мати, сама, все-таки тобі за це яка-ніяка, але надбавка до пенсії капає.

Мотиви її прохання я зрозумів через п’ять хвилин, коли пролунав дзвінок зі службового входу (а він у нас розташований з двору). Відкриваю — стоїть ця ж мила старенька і як ні в чому не бувало вимовляє:

— Здрастуйте! Радянський, 38? За газетку розпишіться, будь ласка.