«Не надсилайте до нас кур’єрів, все одно не доберуться», — каже один мій колега. Однак реальність спростовує афоризми: доставку до порогу офісу таки можна зЕкшн снити. Перевірених часом водіїв починаєш цінувати, як рідних. Втім, іноді світобудову пускає маятник назад: напевно, в службі доставки скорочують автопарк, і піші юніти з’являються, як з-під землі. При спілкуванні з такими кадрами хочеться негайно вирости до розмірів Михалкова, пригладити вуса і запитати з фірмовим прищуром: «Хто тут гонець?»
Я маю звичку уважно читати правила доставки. Якщо там зазначено, що кур’єр по Москві їде від метро на будь-які задані відстані (з відповідною доплатою), то впевнено тисну кнопку «Замовити». Заблукалих орієнтую на місцевості віртуозно: сто метрів до тієї самої старої церкви, один поворот праворуч, дзвонити вказівним пальцем правої руки.
— Ваше замовлення на ранок? Я приїхав!
На годиннику 17:00, вже темно і страшно.
— Можна з вами зустрітися у метро?
Якщо домовляємося, з’являються варіації: «Я не встигаю, давайте в іншого метро!»; «Ризька — не те ж саме, що Празька?»
— Я пішов, куди ви сказали! Де я?..
Розумію, що не близький світ. Розумію, що робота малооплачувана і цілком собі вовча. Але все ж — задовбали!
