Велика частина історій-задолбашек відбувається в метро. Читаю і розумію, який жах — це ваше метро. А я живу в невеликому сибірському місті, і у нас його немає, а немає метро — немає задолбашек, правильно? Але у нас є маршрутні автобуси (в простолюдді — маршрутки або «пазики»), отакі древні динозаври, призначені для перевезення худоби та іншої живності. І я розумію, що маршрутки — це порятунок від усіх бід.
Тряска в автобусі не дозволяє навіть читати; дуже можливо, що ваша книга на черговий (спеціально для цього побудованій) купині опиниться в руках у сусіда. Воно і правильно: не потрібно псувати зір, нехай сусід псує.
Підпиляти ніготь — нереальне завдання, шанс виколоти собі або сусідові очей прагне до максимуму. Нафарбуватися? Тільки для фанатів Джокера і авангардизму. Зате є високий шанс познайомитись, адже це так романтично — впасти в обійми, який стоїть поруч, а при великому везінні можна і до ніг припасти. Ось тоді він точно оцінить ваш оригінальний і неповторний макіяж і манікюр. Романтика!
Звертати увагу на всяких підозрілих особистостей не вистачає ні часу, ні сил, ні бажання. А у підозрілих особистостей немає можливості викрасти у вас, наприклад, гаманець або телефон. Особистості зайняті: читають або знайомляться з навколишнім. А це ж суцільна користь.
Завдяки громадському транспорту у мене розвинена здатність читання мата по губах. Тому що водії автомобілів не завжди розуміють того щастя, коли їх підрізала, выщемила або ще як ощасливила маршрутка. Дивлюся на них з вікна, вчуся і запам’ятовую особливо оригінальні висловлювання.
Водії автобусів — теж особлива каста людей. Незважаючи на всі прокляття, що їх посилають їм у спину, вони просто летять на крилах загальної користі, здається, забуваючи про такі дрібниці, як ПДР і люди всередині.
І це все можна пробачити, адже маршрутка — це суцільне добро і позбавлення від купи різного задолбайства.
