74 роки тому, 13 лютого 1945 року смерть на крилах англійських бомбардувальників прилетіла в Дрезден, раніше майже не зворушений війною. Про знаменитої бомбардування цього міста написано багато і оцінки давно розставлені: одні вважають її варварством, інші – справедливою відплатою німцям за нацизм і військові злочини. Не буду переконувати ні тих, ні інших, тим більше, що це марно, а просто наведу трохи статистики.
Отже, в ніч з 13 на 14 лютого 796 важких четырехмоторных “Ланкастерів” скинули на столицю Саксонії 1478 тонн фугасних і 1182 тонни запалювальних бомб. Через три години відбувся повторний рейд. 529 “Ланкастерів” висипали на яскраво освітлений пожежами місто ще 1800 тонн бомб. Примітно, що метою обох бомбардувань були зовсім не промислові або військові об’єкти і не залізничний вузол, а щільна житлова забудова історичного центру міста.
Англійці, загалом-то, не приховували, що їх головним завданням було знищення максимально можливої кількості мирних жителів з метою підриву ворожого демографічного потенціалу і надання морально-психологічного тиску на вцілілих. Втім, ініціаторами цієї стратегії були не вони, а самі німці, вперше які застосували її ще в 1939 році проти Варшави, а потім – у 1940 році проти англійських міст.
Однак, із-за відносної слабкості німецької бомбардувальної авіації і повної відсутності в складі Люфтваффе важких бомбардувальників повітряний терор вийшов у німців набагато менш ефективним, ніж у англійців. У всіх нальотах на Лондон та інші міста Великобританії, скоєних у перші роки війни, загинуло менше людей, ніж в одному тільки Дрездені 13-14 лютого 1945 року. А сумарні німецькі втрати від бомбардувань перевищували англійські в 15 разів.
“Дрезденський кат” – стратегічний бомбардувальник Авро “Ланкастер”.
Схема бомбардування міста британської авіацією. Жовтим сектором позначена зона прицілювання. Добре видно, що це не вокзали і не заводські околиці. Червоною лінією обведена зона суцільних руйнувань, зеленим пунктиром – часткових.
В результаті були повністю зруйновані або згоріли 24866 будівель, з них понад 14000 багатоповерхових житлових будинків, 6726 магазинів, 72 шкіл, 22 лікарні, 19 церков і т. д. Загиблих ніхто не вважав, тому досі існує колосальний розкид оцінок кількості жертв: від мінімальної до 25 тисяч осіб (тільки знайдені протягом декількох днів і упізнані трупи) до максимальної – 250 тисяч.
Якщо відштовхуватися від максимальної (втім, швидше за все – завищеною), або близьких до неї оцінок, то бомбардування Дрездена є самим смертоносним авианалетом за всю історію повітряних воєн, включаючи атомні бомбардування Хіросіми і Нагасакі.
Німецьким зенитчикам і нічним винищувачам вдалося збити чотири бомбардувальники, ще три розбилися через зіткнень в повітрі і два – пропали без вісті, тобто загинули за нез’ясованих обставин.
Вдень 14 лютого над палаючими руїнами міста з’явилися 311 американських “Літаючих фортець”, які прицільно атакували об’єкти транспортної інфраструктури, скинувши на них 771 тонну бомб і потряв при цьому вісім бомбардувальників, а також чотири винищувачі супроводу “Мустанг”.
До речі, про англо-американських бомбардувань Німеччини і їх психологічних наслідках є цікава стаття. Тим, хто ще не читав – рекомендую.
Англійська легкий бомбардувальник “Москіто”. При першому нічному нападі на Дрезден дев’ять таких машин, оснащених радарами, використовувалися в якості цілевказівників. Вони скинули на місто освітлювальні бомби перед підходом основної ударної хвилі.
Американський бомбардувальник B-17G “Флаинг Фортресс” і англійські бомбардувальники Авро “Ланкастер”, бомбили Дрезден 13-14 лютого 1945 року. Далі – місто після нальотів.
Аналогічні бомбардування проходили наприкінці війни по всій Німеччині. Британська авіація активно користувалася останніми днями війни, щоб натренувати свої екіпажі, випробувати нові радарні системи, а заодно дати німцям останній урок «моральних бомбардувань», жорстоко знищуючи на їхніх очах все те, чим вони дорожили. Психологічний ефект від таких бомбардувань перевершив всі очікування.
«Після війни американці провели масштабне дослідження того, які саме наслідки для німців мала їх чудова бомбова війна. Вони були дуже розчаровані, що їм вдалося вбити так мало людей, — продовжує Йорг Фрідріх. — Вони думали, що вбили два-три мільйони чоловік, і дуже засмутилися, коли виявилося, що загинуло 500-600 тисяч. Їм здавалося, що це немислимо — так мало загиблих після таких довгих та інтенсивних бомбардувань. Однак німці, як виявилося, змогли захиститися в підвалах, в бункерах. Але є в цьому звіті та інше цікаве спостереження. Американці прийшли до висновку, що, хоча бомбардування не зіграли серйозну роль для військової поразки Німеччини, характер німців — це було сказано ще в 1945 році! — психологія німців, то, як німці поводяться, — істотно змінився. У доповіді говорилося, і це було дуже розумне спостереження, — що бомби по-справжньому вибухнули не в цьому. Вони знищили не вдома і не живуть тоді людей. Бомби зламали психологічну основу німецького народу, зламали його культурний хребет. Тепер страх сидить у серці навіть тих людей, які не бачили війну. Моє покоління народилося у 1943-1945 роках. Воно не бачило бомбовим війни — немовля не бачить її. Але немовля відчуває страх матері. Дитина лежить на руках матері в підвалі, і він знає тільки одне: його мати смертельно страшно. Це перші спогади в житті — смертельний страх матері. Мати — це бог, і бог беззахисний. Якщо задуматися, то відносна частка загиблих навіть у найстрашніших бомбежках була не так вже велика. Німеччина втратила в бомбежках 600 тисяч осіб — це менше одного відсотка населення. Навіть в Дрездені, в самому ефективному досягнутому тоді вогняному смерчі, загинуло 7 відсотків населення. Іншими словами, навіть в Дрездені врятувалися 93 відсотків жителів. Але ефект психологічної травми — місто можна спалити одним помахом руки — виявився куди сильніше. Що сьогодні найстрашніше для людини? Я сиджу вдома, починається війна — і раптом місто горить, повітря навколо мене спалює мені легені, навколо газ, і спека, навколишній світ змінює свій стан і знищує мене».
Вісімдесят мільйонів запалювальних бомб, скинутих на німецькі міста, кардинальним чином змінили і зовнішній вигляд Німеччини. Сьогодні будь-великий німецький місто безнадійно програє французької або британському за кількістю історичних будівель. Але психологічна травма виявилася глибшою. Лише в останні роки німці почали замислюватися про те, що насправді зробила з ними бомбова війна, — і, схоже, усвідомлення наслідків може затягнутися на довгі роки.
