Потрібна порада: панічно боюся, буквально шарахаюсь від протилежної статі

210

Хлопців, панічно боюся, (буквально) шарахаюсь від протилежної статі. Все коріння в дитинстві: мати була пуританкою з максимально ортодоксальним мисленням. Батько її бив, вони цапались вічно… мама пішла. До 19 років я жила з нею, терпіла, сказати щось поперек було не можна. Маманя мене вдома під спідницею тримала, я спочатку хотіла після 18 змотати, але в останній рік вона прихворіла, довелося залишитися. Нетерпимість до інших вчень і впевненість у власному досконало і досконало догм (і, відповідно, все відбивалося на мені. з віровідступниками у них нині час розправляються, як і тоді — позбавленням життя)=)) я не перенесла, надалі дах б з’їхала, так і пора було закінчувати з цим. Зараз мені 21, а я не знаю, як переступити бар’єр. Можу і зовсім промовчати, якщо до мене звернуться — мова тікає. При спробі поговорити/познайомитися/попросити, запитати щось – роблю вигляд, що погано чую і як можна швидше залишаю місце. Про дотику мовчу. У мене взагалі з дитинства образ чоловіка асоціюється з чимось домінуючим, сильним, жорстоким, злим(розумію, що все це нісенітниця). Комплексів як таких немає. І я закохана до того ж, але не проявляю ніколи і ніяк, а так хочеться, гспде. Як бути?