Є у мене племінник-третьокласниця, дев’ять років від роду. Дрібна, кирпата, божевільне, світлу чубок з очей смішно здуває. Дівча як дівча. Хіба що займається карате так любить читати, що нині рідкість.
Так от, я слухаю розповіді про її ровесників і думаю: як же мене задовбали сучасні батьки — не всі, звичайно, але…
— А ми в Греції були! — повідомляє однокласник. — Погода — клас! Як засмаг!
— Здорово, — радіє за нього племінник. — Зевсу, мабуть, ви сподобалися, раз стільки сонця було.
— Що?…
У десять років взагалі нічого не знати про давньогрецьких міфах і легендах? Батьки! Не моя справа, звичайно, що ви там в цій Греції забули і що для хлопчика читання — як серпом по найціннішому, але хоч розповіли б дитині трохи на дозвіллі, де він побував. Це ж основи основ нашої цивілізації!
— Я на цілий місяць до тітки в Англію літала! — ділиться після літніх канікул однокласниця.
— Здорово! По-англійськи тепер, мабуть, тільки так шпаришь? Розповідай, де була, що бачила? Книжки привезла?
— Ай, що ти, тітко зі мною російською розмовляла. Бачила… е-Е, щас… Палац якийсь, ага. Королівський. І ще міст… Ну, такий… Не пам’ятаю. А книжки взагалі не люблю, ну їх.
Що це? Навіщо? Такі можливості — і так бездарно їх про… пустити!
Тягнуть дитини в Туреччину за шубою для мами. Летять з ним до Франції, а з культурної програми — один Діснейленд на предмет «покатаємось, кричати». В Єгипті не відходять від бару біля басейну. А діти ще й не читають ні хріна — добре, якщо який освітній фільм подивляться.
У класі племяшки 32 людини, а для власного задоволення читають шестеро. Ось у них кругозір що треба, і тримаються вони разом, однією компанією — два пацана і чотири дівчинки. І так, вони не дуже «зручні» учні, бо часто мають свою думку і навіть можуть його обґрунтувати. Проте саме вони, тамади і неслухи, перемагають на конкурсах, учнівських конференціях, навіть на спортивних змаганнях.
А потім їх батькам кажуть: «Да-а, он у вас який, а мій у кого тільки вродив, від комп’ютера не відірвати…»
Та не треба лаяти дрібних, що вони задовбали цілими днями витріщатися в телевізор або комп! Племінник моя з друзями і телевізор дивляться, і на компі рубаються, але завдяки батькам і книгах навіть на простий дачі дізнаються стільки, скільки однокласників і не снилося, не кажучи вже про поїздки по Росії та за кордон.
Батьки! Народили? Займайтеся, блін, своїми дітьми! Хоч півгодини перед сном приділяйте їм, тільки не на теми типу «какделавшколе» або «поедемзавтравторговыйцентр».
Подумайте, зрештою: що буде, якщо влада коли-небудь стануть не такі ось племяшки з друзями, а ваші діти, а вам в цій країні жити? Страшно? Так займіться ними, поки не пізно!
