Останнім часом мене чимало розчаровує сучасна фантастика (яка передбачалась як наукова — але на жаль…)
Я не знаю, в чому справа — в письменників або читачів.
Я виросла на гарною, якісною науковій фантастиці. Не можу стверджувати про всіх авторів, але найчастіше в процесі читання я навчалася чогось нового. Якщо читаєш, наприклад, Хайнлайна — отримуй кілька сторінок фізики в розважальній формі (наприклад, головний герой пояснює комусь, яким чином на космічному кораблі з’являється гравітація за рахунок обертання і які витрати енергії на це йдуть) або біології (необхідно порахувати, які шанси на генетично хворої дитини від генетично ж виведених двійнят — потрібно в паніці робити аборт чи ні). Написано, як правило, досить легким і адекватним мовою — художня література все-таки, а не підручник. І ніякої системи, знову ж таки. Але цікаво.
Коли ми в школі проходили закон взаємозв’язку маси і енергії (так-так, всім відоме E = mc2) — дві третини моїх однокласників витріщалися на нього, як барани на нові ворота. І якось стало сумно — і сумніше з кожним днем.
Що наукова фантастика без нормального обоснуя? В сучасній науці є чимало невирішених питань і крутих гіпотез, за допомогою яких можна обґрунтувати. Хотіла написати розповідь — друг, студент-фізик, за десять хвилин придумав, як обгрунтувати створення телепорту в паралельний світ у російському НДІ.
