Мене задовбали «справжні джентльмени». Привозять мені на роботі, скажімо, рекламні листівки — це ж всього декілька пачок паперу, лише трохи важче, ніж звичайний папір для принтера. Або коробку з дисками-каталогами. Або щось ще вагою аж цілих два-три кіло. Так, я розумію, справжній лицар не дозволить дамі тягати тяжкості. Особливо мені, бо я… ні, не красуня, як деякі могли б подумати. Я маленька — зростання у мене лише трохи більше півтора метрів. На цілий сантиметр, якщо бути точною. Хоча при цьому цілком нормальне статура, а не «ткни — розвалиться».
Проблема не в тому, що я трохи феміністка і цілком реалістично дивлюся на речі. Коли я їздила до бабусі і носила їй воду з колодязя — два відра по десять кілограмів, і не на десять метрів, як пачку папірці тут, і нічого — жива. Я цілком можу зрозуміти, чому вони всі так реагують на те, що я тягаю важкий. Тим більше, що всі мужики у нас високі і переважно не дохляки якісь- не вкладається у них в голові, що я можу тягати стільки, ну і добре.
Задолбали те, що начальство, напередодні говорило про пару пачок листівок: «Не тягни, зараз скажу кому-небудь віднести на місце», на наступний день «збирає» мене у відрядження. До добротному робочого ноутбука і листівок додається он той, і ось це, і це на всякий випадок. Гаразд, до якійсь мірі я сама дура: у мене є міський рюкзак, з яким треба б приїжджати на роботу напередодні відрядження, але я забуваю про цієї світлої думки, коли потрібно. Тому що «це і ось це», та ще ноутбук (від сумки якого відчепили ремінець на плече, а приносити свій з дому я зареклася ще на минулому ноут — його спіткала та ж доля, і більше я його не бачила) — це п’ять кілограмів барахла, врізаються в руки пакети, сумка з великим ноутом… Все це треба допетрити до будинку на громадському транспорті в годину пік, а потім додати до багажу — все-таки кілька обтяжливо буває. Ні, я, знову ж таки, не розвалився, але, як говорилося в старому анекдоті, «ви або хрестик зніміть, або труси одягніть». Я або не в змозі підняти три кілограми, або можу перти в бузкову даль і в рази більше — у мене перемикача вантажопідйомності немає.
Не менше доставляють і колеги. Так-так-так, я кину цю страшно важку річ, і ти сам донесеш її на склад і поставиш на мою зручну поличку. Потім ти прийдеш зі своїм барахлом і перестаючи мою річ наверх, а на її місце покладеш коробку з якимись важкими залозками, не подивившись, що перед стелажем хтось (може, і ти сам) вже побудував барикади з непідйомних коробок. Їх ставлять, а потім навалюють барахло — і не факт, що дно не проломится, якщо їх підняти. Не проблема? Для тебе. До своєї коробочки я вже не дістаю. Вона трохи важкувата для того, щоб зрушити її кінчиками пальців і дозволити впасти мені в руки. І там може бути щось крихке, чого не треба падати на твої залозки. Якщо мені потрібно щось за засунутой тобою коробкою — теж проблема. Вона реально важка, я не можу її зняти, тому що через звалища під стелажами я повинна тягнутися і нахилятися вперед, так що ледве тримаю рівновагу і без коробки… А в ній близько десяти кілограмів; схоже, коли я візьму її в руки, я просто впаду лобом у стелаж, прямо в кут залізної полиці.
Так, звісно, в цих ситуаціях вас поруч немає.
Загалом, панове лицарі і джентльмени, включіть мізки, а? В іншому випадку ваша ввічливість і турбота схожі на знущання.
