Сивина в бороду, троль в ребро

431

Унадився їздити якийсь пацанчик до своєї дівчини, що в нашому дворі живе. Тихо музику він слухати не вміє, повільно їздити — теж, глушник для краси висить. А у мене квартира на другому поверсі. Особливо приємно, коли в годину ночі вони повертаються з гулянок, оголошуючи околиці. Задовбав пацанчик страшно, прохання і вимоги ігнорував. Каюсь, коли у мене прокис йогурт, я не став його викидати.

На щастя, йогурт не згодився. Положення врятував мій сусід зверху, благовидний дідок, викладач, дай бог йому здоров’я. Диспозиція: пацанчик ввечері стоїть біля своєї машини навпроти виходу з під’їзду, чекає пасію. Машина у нього не найдорожча, але упакована по самі помідори. Модна чорна матова фарбування, низька посадка, глушник діаметром сантиметрів десять, сабвуфер на півбагажника, зсередини якась оздоблення. Дідок виходить з під’їзду, оглядає картину.

— Синку, ти машину на останні гроші купив?

Синку мукає щось невиразне, але дідусь не сумує:

— Ґрунтовку поклав, а на фарбу грошей не вистачило? Ти дивись, так довго їздити не можна, забруднить все, доведеться перегрунтовывать! Давай я тебе з Митричем з гаража познайомлю, він тобі і фарбу підбере, і глушник заварит.

Серед тиші чути, як скриплять мізки у хлопця. Дідок добиває прямим щелепу:

— Тільки ти картоплю з багажника вийми, а то йому незручно буде…