Натиснути кнопку «виплакатися» мене спонукали дві речі — бажання покаятися і, власне кажучи, виплакатися. Мова піде про моїх братів.
Каюсь, ще недавно я вважала, що «диванні чоловіки з’являються в сім’ях з гіперопікою мами. Ну таких, де синочку не можна прибирати і готувати, а можна тільки насолоджуватися життям. А дівчата, які з такими індивідами зв’язуються — дурепи-мазохістки.
На жаль, на прикладі моїх братів, старший і молодший, я переконалася в неспроможність цієї теорії.
Коротко розповім про нашу родину. Батько — годувальник і завгосп, мама — мисливиця та домоправительниця. Бабуся і дідусь з маминого боку — ангельська рука допомоги. З дітьми займалися всі, догляд за молодшим залучали навіть нас з братом (на добровільній основі).Мама була суворою, але справедливою. У дитинстві кожному з нас давали посильні, але важливі сімейні завдання — винести сміття, випрати білизну, помити підлогу, сходити в магазин, приготувати просту їжу. До вісімнадцяти років всі троє могли повністю обслужити себе.
Що я спостерігаю зараз, коли нам 30, 27 і 23?
Молодший брат, працюючи за графіком 2/2, вимагає від дівчини гарячого вечері кожен вечір, хоча вона працює 5/2. На прохання дівчини взяти на себе прибирання бурчить «не чоловіча це справа».
У старшого ще крутіше — він встиг одружитися і обзавестися потомством. Дружина — його одногрупниця. Активна до цього дівчина перетворилася в обслугу. Догляд за дитиною, прибирання, готування — все на ній. На питання: «Чому не допомагаєте дружині?» — йде козяча морда і бурчання.
Так, я не знаю, що там діється у братів. Можливо їх обраниць виховали принцесами, а бідні хлопчики страждають.
Але поки обидві сторони бігають до мене плакати, хочеться заволати в голос: «Задовбали!»
