Стою в своєму комп’ютерному відділі. Дзвінок. Беру трубу:
— Магазин такий-то, відділ такий-то, продавець такий-то, здрастуйте.
— Юначе, я у вас купувала комп’ютер, ви мене не проконсультуєте?
— Спробую…
— У мене там написано, що то 250 чогось там, це як?
— (з важким зітханням) У вас ємність вінчестера 250 гб.
— А це скільки?
— (Фак мій мозок!) Дівчина, ось сто рублів — це скільки? Сто рублів — це сто рублів. Ось 250 ГБ — це 250 ГБ. Стільки інформації влізе на ваш вінчестер.
— А скільки це музики?
— Дивлячись який формат, дивлячись який бітрейт.
— А що це таке?
— Не суть — багато, в загальному…
— А фільмів?
— Дивлячись в якому форматі і з яким дозволом.
— Ну а 250 ГБ — це що?
— Мила дівчина! Поки для вас комп’ютер — це 250 чогось там на чомусь там, вас до нього поки близько підпускати не можна.
Кладу трубку.
