Мене люто задовбав культ «любові».
Чому мої 4-5 років я повинна була любити свою виховательку в дитячому садку, якщо вона була злобна, страшна і змушувала мене пити молоко з пінкою, а за відмову лупила рушником?
Чому в школі (і після) я повинна була любити своїх однокласників, абсолютно випадкових людей, разом з якими мене помістили в замкнутий простір?
Чому я повинна любити своїх далеких родичів, яких бачила від сили два рази, та й то на фотографіях?
І останній цвях: «Ми одна команда, ми повинні любити один одного!» Так мати вашу, я на роботу ходжу працювати, а не любити все тих же абсолютно лівих людей!
Задолбали, що мені постійно заявляють: «Ти повинна нудьгувати по школі, універу, за троюрідної тітки зведеної сестри матері другого чоловіка твоєї бабусі, за нелюбом бабусям і за іншим, їх легіон».
Я люблю свого чоловіка, маму, тата, кота і свою машину, саме в такому порядку. Всі.
Свого начальника — поважаю, до деяким колегам відчуваю дружні почуття (і так, це не означає, що я хочу витрачати свої вихідні на п’янки з ними), кількома викладачами захоплююся. Люди, є багато інших слів, крім «любити», і інших почуттів. І ніхто, ніхто не зобов’язаний нікого любити. Абсолютно і безповоротно.
Не ганьбіть зі своєю показною «любов’ю» і «дружбою», вам все одно ніхто не вірить.
