Історичні анекдоти про російських підданих

20


Одного разу барона Антона Антоновича Дельвига, друга Пушкіна і першого видавця «Літературної газети», викликав до себе начальник 3-го відділення Власної Його величності канцелярії граф Олександр Христофорович Бенкендорф. Не соромлячись у виразах, він почав вимовляти Дельвигу за приміщення в газеті однієї ліберальної статті. Дельвиг, з властивою йому незворушністю, спокійно відповів, що стаття ця пропущена цензурою, і тому на підставі закону повинен відповідати цензор, а не видавець. На це резонне зауваження Бенкендорф прийшов в лють і висловив думку, незабутню у віках:
– Закони у нас пишуться для підлеглих, а не для начальства, і ви не маєте права у поясненнях зі мною ними виправдовуватися і на них посилатися.
☺☺☺
За блискучі перемоги над французами в Італії сардинський король Карл-Еммануїл завітав Суворову вищі нагороди: зробив його великим маршалом Пьемонтским, «грандом королівства» і «кузеном короля». Місто Турин надіслав Суворову шпагу, прикрашену дорогоцінними каменями. Навіть камердинер Суворова удостоївся отримати відмінність. Одного разу вранці Олександр Васильович займався різними канцелярськими справами, коли до нього увійшов Прошка. Він простяг панові пакет, запечатаний великий печаткою сардинського короля. На пакеті було написано: «Пану Прошке, камердинера його високості гр. Суворова».
– Чого ж ти мені даєш? Це тобі!
– Подивіться ви, батюшка барин…
Суворов взяв пакет, в ньому лежали дві медалі на зелених стрічках. На медалях було вибито: «ЗА ЗБЕРЕЖЕННЯ СУВОРОВА».
☺☺☺
– Чи є дурні люди в Росії? – запитав один англієць секретаря російського посланника в Неаполі Олександра Булгакова.
– Ймовірно, є, і вважаю, що їх не менше, ніж в Англії, – відповів Булгаков.
– А чому ви про це запитали?
– Мені хотілося дізнатися, – пояснив англієць, – чому ваш уряд, маючи стільки власних дурнів, наймає на державну службу, ще й чужоземних.
☺☺☺
Граф Олександр Іванович Соллогуб одного разу прогулювався в Літньому саду зі своєю племінницею, дівчиною надзвичайної краси. Раптом зустрівся йому знайомий, людина дуже самовпевнений і дурний:
– Скажи, будь ласка, ти ніколи красенем не був, а дочка в тебе красуня!
– Це буває, – відповів Соллогуб тут же. – Спробуй одружуйся, і у тебе, можливо, будуть дуже розумні діти.
☺☺☺
В Ліцеї в часи Пушкіна служив гувернером хтось Трико, докучавший ліцеїстам нескінченними причіпками і зауваженнями. Одного разу Пушкін і його друг Вільгельм Кюхельбекер попросили у Трико дозволу поїхати в який перебував недалеко від Царського Села Петербург. Трико, однак, не дозволив їм цього. Тоді вже досить дорослі пустуни все одно вийшли на дорогу, що веде в Петербург, і, зупинивши два екіпажі, поїхали по одному в кожному з них.
Незабаром Трико зауважив, що Пушкіна і Кюхельбекера немає в Ліцеї, зрозумів, що друзі не послухалися його і поїхали в Петербург. Трико вийшов на дорогу, зупинив ще один екіпаж і поїхав навздогін. А в той час біля в’їзду в місто стояли поліцейські застави і всіх їхали в столицю зупиняли, запитували, хто вони і навіщо їдуть.
Коли їхав першим Пушкіна запитали, як його звати, він відповів: «Олександр Однаковий». Через кілька хвилин під’їхав Кюхельбекер і на таке ж питання відповів: «Мене звуть Василь Двако». Ще через кілька хвилин під’їхав гувернер і сказав, що його прізвище Трико. Поліцейські вирішили, що або їх розігрують і підсміюються над ними, або що в місто їде група якихось шахраїв. Вони пошкодували, що Однаковий і Двако вже проїхали, і наздоганяти їх не стали, а Трико заарештували і затримали до з’ясування особи на добу.
☺☺☺
Коли міністром народної освіти був призначений Авраам Сергійович Норов, під час однієї з воєн втратив ногу, а крім того дуже недалекий погано освічений, то в товариші до себе він попросив призначити настільки ж малоосвіченого і не надто розумного князя П. А. Ширинського-Шихматова (1790-1853). А. С. Меншиков, дізнавшись про такому дуеті, оцінив його так:
– У нас і завжди-то народне просвітництво тяглося, як шкапа, але все ж ця шкапа була четырехногая, а тепер стала триногою, та ще й з поганим норовом.
☺☺☺
Незадовго до смерті лікарі запропонували Крилову дотримуватися суворої дієти. Великий любитель поїсти, Крилов невимовно страждав від цього. Одного разу в гостях він жадібно дивився на різні недоступні йому страви. Це помітив один з молодих франтиков і вигукнув:
– Панове! Подивіться, як розгорівся Іван Андрійович! Очима, здається, хотів би всіх він з’їсти!
(Остання фраза належала самому Крилову і була на– писана їм у всенародно відомій байці «Вовк на псарні».
Крилов, почувши спрямовану проти нього колючість, ліниво відповів:
– За себе не турбуйтеся, мені свинина заборонена.
☺☺☺
У 1829 році один тільки що випущений ліцеїст, ще не зняв ліцейського мундира, зустрів на Невському Пушкіна. Пушкін підійшов до нього і запитав:
– Ви, вірно, тільки що випущені з Ліцею? – Тільки що випущений з прикомандируванням до гвардійському полку, – з гордістю відповів юнак. – А дозвольте запитати вас, де ви тепер служите?
– Я числюся по Росії, – відповів Пушкін.
☺☺☺
Одного разу Пушкін запросив кількох своїх друзів і приятелів у дорогий ресторан Домініка. Під час обіду туди зайшов граф Завадовський, відомий петербурзький багач. – Однак, Олександр Сергійович, видно, туго набитий у вас гаманець!
– Так адже я багатший вас, вам доводиться інший раз проживаться і чекати грошей з сіл, а в мене постійний дохід – з 36 літер російської абетки.
☺☺☺
Генерал Михайло Дмитрович Скобелєв одного разу був засмучений смертю близької йому людини і, незадоволений тим, що лікар не врятував того від смерті, звернувся до нього з роздратуванням і досадою:
– Поважний ескулап, чи багато ви відправили людей на той світ?
– Тисяч на десять менше вашого, – відповів доктор.
☺☺☺
Одного разу Тургенєв запізнився до званого обіду в одному з будинків і, знайшовши всі місця за столом вже зайнятими, сів за маленький столик. У цей час увійшов ще один спізнився гість – генерал. Він взяв у слуги суп і підійшов до Тургенєву, очікуючи, що той встане і поступиться йому своє місце. Однак Тургенєв не вставав.
– Шановний добродію! – сказав генерал роздратовано, – ви знаєте, яка різниця між худобою і людиною?
– Знаю, – відповів Тургенєв голосно. – Різниця в тому, що людина їсть сидячи, а скотина – стоячи.
☺☺☺
Сумароков дуже поважав Баркова як вченого і гострого критика, і завжди вимагав його думки щодо своїх творів. Барков прийшов одного разу до Сумарокова.
– Сумароков великий чоловік! Сумароков перший російський віршотворець! – сказав він йому.
Зраділий Сумароков наказав негайно подати йому горілки, а Баркову тільки того й хотілося. Він напився п’яний. Виходячи, сказав він йому:
– Олександр Петрович, я тобі збрехав: перший російський поет – я, другий – Ломоносов, а ти тільки що третій.
Сумароков трохи його не зарізав.
☺☺☺
Адмірал Чичагов, після невдалих дій своїх при Березині в 1812 році, впав у немилість і, отримавши значну пенсію, оселився за кордоном. Він незлюбив Росію і постійно відгукувався про неї різко зверхньо. П. І. Полетика, зустрівшись з ним у Парижі і вислухавши його засудження всього, що у нас робиться, нарешті, сказав йому зі своєю уїдливою відвертістю:
– Зізнайтеся, проте ж, що є в Росії одна річ, яка так само хороша, як і в інших державах.
– А що, наприклад?
– Та хоч би гроші, які ви в вигляді пенсії отримуєте з Росії.
☺☺☺
Грузинський Царевич, що відрізнявся своєю обмеженістю, був призначений присутнім у правительствующем Сенаті.
Одне відоме царевичу особа звернулася до нього з проханням допомогти йому в його справі, призначених до слухання в Сенаті. Царевич дав слово. Після, однак, виявилося, що прохачеві відмовили, і царевич, разом з іншими сенаторами, підписав ухвалу. Прохач є до нього.
– Ваша світлість,– каже він,– ви обіцяли мене підтримати мене в моїй справі.
– Обіцяв, братику.
– Як же, ваша світлість, ви підписали визначення проти мене?
– Не читав, братику, не читав.
– Як же, ваша світлість, ви підписуєте, не читаючи?
– Пробував, братику,– гірше виходить.
☺☺☺
Говорили, що Платов вивіз з Лондона, куди їздив він у 1814 році в свиті Олександра, молоду англійку як компаньйонки. Хто-то,– пам’ятається, Денис Давидов,– висловив йому здивування, що, не знаючи по-англійськи, він зробив такий вибір. «Я скажу тобі, братику,– відповів він,– це зовсім не для фізики, а більше для моралі. Вона найдобріша душа і дівка благонравная; а до того ж така біла і огрядна, що ні дати ні взяти ярославська баба».
☺☺☺
Граф Хвостов любив посилати, що не надрукує, ко всім своїм знайомим, тим більше до відомим людям. Карамзін і Дмитрієв завжди отримували від нього в подарунок його віршовані новинки. Відзначати похвалою, як водиться, було важко. Але Карамзін не важко. Одного разу він написав до графу, зрозуміло, іронічно: «Пишіть! Пишіть! Вчіть наших авторів, як має писати!» Дмитрієв докоряв його, кажучи, що Хворостів буде всім показувати цей лист і їм хвалитися; що воно буде прийнято одними за чисту правду, іншими за лестощі; що і те, й інше погано.
– А як же ти пишеш? – запитав Карамзін.
– Я пишу дуже просто. Він пришле до мене оду або байку; я відповідаю йому: «Ваша ода, або байка, ні в чому не поступається своїм старшим сестрам!» Він і задоволений, а між тим це правда.
☺☺☺
Повертаючись до Росії з закордонної подорожі, Тютчев пише дружині з Варшави: «Я не без смутку розлучився з цим гнилим Заходом, таким чистим і повним зручностей, щоб повернутися в цю багатообіцяючу в майбутньому бруд милої батьківщини».
☺☺☺
Одного разу в Петербурзі граф Хвостов довго мучив у себе вдома племінника свого Ф. Ф. Кокошкіна (відомого письменника) читанням йому вголос незліченної безлічі своїх виршей. Нарешті Кокошкін не витерпів і сказав йому:
– Пробачте, дядечку, я дав слово обідати, мені пора! Боюся, що спізнюся, а я пішки!
– Що ж ти мені давно не сказав, любий! – відповів граф Хвостов.– У мене завжди готова карета, я тебе підвезу!
Але щойно вони сіли в карету, граф Хвостов виглянув у вікно і закричав кучеру: «Іди кроком!», а сам підняв скло карети, вийняв з кишені зошит і почав знову душити читанням нещасного замкненого Кокошкіна
☺☺☺
При побудові постійного моста через Неву кілька тисяч людей були зайняті бойкою паль, що, не кажучи вже про витрати, вкрай уповільнювала хід робіт. Майстерний будівельник генерала Кербец поламав розумну голову і вигадав машину, що значно полегшила і ускорившую цей істинно єгипетський працю. Зробивши досліди, опис машини він представив Главноуправляющему шляхів сполучення і чекав принаймні спасибі. Граф Клейнміхель не забарився втішити винахідника і потомство. Кербец отримав на папері офіційний і суворий догану: навіщо він цієї машини не винайшов і тим ввів скарбницю величезні і марні витрати.
☺☺☺
До Петербурга дійшли, нарешті, чутки про те, що діється в Пензенській губернії, і туди була призначена ревізія в особі сенатора Сафонова. Сафонов приїхав туди ввечері несподівано і, коли стемніло, вийшов з готелю, сів на візника і велів себе везти на набережну.
– На яку набережну? – спитав візник.
– Як на яку! – відповідав Сафонов.– Хіба у вас їх багато? Адже одна тільки й є.
– Так ніякої немає! – вигукнув візник.
Виявилось, що на папері набережна будувалася вже два роки і що на неї витрачено було кілька десятків тисяч рублів, а її й не починали.
☺☺☺
Одного разу Пушкін сидів у кабінеті графа … і читав якусь книгу. Сам граф … лежав навпроти, на дивані, а на підлозі, біля письмового столу, грали двоє його дітей.
– Сашко, скажи що-небудь експромтом,– звернувся граф до Пушкіну.
Пушкін, нітрохи не вагаючись, скоромовкою відповів:
– Чолов’яга дивакуватий лежить на дивані.
Граф образився.
– Ви забываетесь, Олександр Сергійович, – суворо промовив він.
– Але ви, граф, здається, не зрозуміли мене …
Я сказав:
– Діти на підлозі, розумний лежить на дивані.
☺☺☺
Одного разу Суворов викликав одного офіцера до себе в кабінет, закрив двері на ключ і сказав, що в нього є заклятий ворог. Офіцер, колишній дуже нестриманий на мову і нажив внаслідок цього безліч ворогів, губився в здогадах, хто це може бути.
– Підійди до дзеркала і висунь язик, – наказав Суворов.
Коли здивований офіцер зробив це, Суворов сказав:
– Ось він і є твій головний ворог!
☺☺☺
Одного разу митрополита Московського Філарета (Дроздова) запитали, чи можна в церкві під час служби сидіти.
– Краще сидячи думати про Бога, ніж стоячи – про ногах, – відповів Філарет.
☺☺☺
Буваючи на зборах в Зимовому палаці, Суворов не скупився на насмішки і різні витівки.
– Одного разу в Петербурзі на балі, -розповідав він згодом сам, -в 8 годин вечора імператриця захотіла мене запитати:
– Чим пригощати такого дорогого гостя?
– Благослови, цариця, горілочкою! – відповідав я.
– Fi done! (Фу. (франц.) – ред.) Що скажуть красуні фрейліни, які з вами будуть говорити?
– Вони, матінка, відчують, що з ними говорить солдатів.
☺☺☺
Якось відомий російський оперний співак Осип Опанасович Петров (1807-1878) під час гоління отримав поріз від театрального перукаря. Знаючи про пристрасть останнього до зеленого змія, він невдоволено буркнув:
– Це все від пияцтва!
Перукар незворушно погодився:
– Абсолютно вірно-з, від горілки, відомо, шкіра грубіє…
☺☺☺
Коли актор Петро Андрійович Каратигіна (1805-1879) повернувся з Москви, його запитали:
«Ну, що, Петро Андрійович, Москва?»
Каратигін з огидою відповів:
«Бруд, братику, бруд! Тобто не тільки на вулицях, але і скрізь, скрізь – страшна бруд. Та й чого доброго чекати, коли і обер-поліцмейстером-то – Лужін».
☺☺☺
Як відомо, А. С. Пушкін був невисокого зросту, але дуже любив високих жінок. На балу він підійшов до княгині Горчакова і запросив її на танець. Княгиня була на голову вище його і тому, глянувши на поета зверху вниз, іронічно зауважила:
– Пане, вибачте, але мені ніяково танцювати з дитиною.
На що Олександр Сергійович, галантно вклонившись, відповів:
– Вибачте, пані, але я не знав, що ви в положенні…