А мене задовбали люди, уважно пересчитывающие зуби у дареных коней. Як, наприклад, автор історії «Близький лікоть, та не вкусиш».
Я вірю, що живеться їм несолодко — просто так у нас соціальну допомогу не дають. Але це ж не привід так випендрюватися! У Москві таких соціальних карток зовсім немає. Ну або я, мама дитини-інваліда, про них не знаю, спитаю у соціальному захисті. Вам не потрібно сукню з блискітками і дорогі черевики? Так продайте ці речі на Авіто, а на виручену суму купіть що хочеться. Проблем… Вам ніхто великим не зобов’язаний. Вас пошкодували і постаралися допомогти, нехай криво і косо, але постаралися. А Ви плюетесь.
Мені було б все одно, тільки я дуже боюся, що завдяки Вашим претензіями соціальні пільги зовсім закриють. Бо нема чого…
