А мене задолбали дивне ставлення до прибирання-готування як до каменів спотикання в сімейних сварках. Прибирати і готувати — це нормально, людина це робить незалежно від того, один він живе або з іншими людьми.
Голодна адже ходити не будеш, чи не так? В чому проблема приготувати не тільки на себе, а на двох? А на трьох? Це рідко займає більше часу, вимагає більше зусиль, просто більше продуктів в каструлю кинути. Ні, треба встати в позу «ти мене цінуєш тільки за те, що я варю борщі». А, між іншим, дівчата теж люблять ці самі борщі і їдять їх із задоволенням, борщі — не специфічно чоловіча їжа.
Не станеш ти жити в бруді, сама порядок любиш або, принаймні, правила елементарної гігієни дотримуєшся, не померла ж поки від кишкових інфекцій? Значить, приберешься — не для чоловіка, а для себе, для нормального відчуття від свого житла, комфорту.
То ж з пранням. Ходити-смердіти жодна жінка не стане, в чому проблема закинути в машину пару-трійку речей чоловіка? Якщо настільки припікає, можна обговорити роздільну прасування, принципові ви наші! Але якщо крім концепції «виконати тяжкий обов’язок» в голові ще є поняття «порадувати кохану людину», то ці нещасні сорочки як-то перестають бути вселенською катастрофою.
Звідки це дика думка, що жінка веде господарство «для чоловіка»? Якщо йому від виду чистого, прибраного будинку і смачної їжі буде приємно — це, швидше, приємний бонус.
Знаєте, коли я читаю всі ці драми на тему «мене сприймають як прально-кухонний автомат», я дивуюся і з жахом уявляю житла і спосіб життя цих красунь в умовах самотності. Голі, порожні кухні, тільки вітер гуляє по полицях, забруднені підлоги, гори брудного одягу… Чи все не так?
Навіщо тоді сваритися по дрібницях, якщо все це і так частина вашої нормального життя? Затишок в домі — це норма, а не подвиг.
Задовбали робити проблему з нічого!