Я — мама двох дітей. І я хочу запитати вас, люди, які пригощали цукерками чужих дітей: як вам це приходить в голову? Яким шляхом ця думка взагалі знаходить ваш хворий мозок?
Ви цього дитини бачите в житті в перший і останній раз. У дитини може бути діабет, у нього можуть бути проблеми зі шлунком (особливо за такої спеки, як зараз), у нього можуть бути проблеми з зубами, він, може, як раз зараз іде додому, щоб з’їсти той самий суп, який в нього вдається впихнути раз на день, якщо яка-небудь дурна не переб’є апетит своїй грьобаній карамелькою! Дитина може бути як раз зараз покараний (так, саме тому він і плаче, саме час для цукерки, продовжуй в тому ж дусі, малюк, тітка схвалює твоє поведінка). Може бути десяток причин, за якими ваша цукерка здатна пересрать настрій на залишок дня цілої сім’ї. Чому вас це не зупиняє? Ви думаєте, що у мене вдома немає карамельок, і я не знаю, де їх взяти?
Окремий привіт жінкам пенсійного та пенсійного віку. Ні, ви серйозно вважаєте, що якщо плакав дитині незнайома стара карга скаже «а ось я зараз заберу цього хлопчика собі!», то він миттєво заспокоїться?! Серйозно?! Так ви здорові взагалі?!
