Олексій Куцков (народився 5 травня 1941 року) – головний герой публікації в журналі «Лайф» від 24 березня 1958 року. Тоді ім’я цього московського школяра дізнався весь світ.
Почалася ця історія в сонячний осінній день 1957 року. 5 жовтня газета “Правда” опублікувала повідомлення ТАРС: в СРСР здійснено запуск першого штучного супутника Землі. Десятикласник Льоша Куцков і його товариші з 49-ї московської школи, як і всі радянські учні, студенти, інженери, робітники й колгоспники, раділи. Російське слово SPUTNIK в той же день почув і інший герой нашої історії, американський школяр Стів Лапекас – про прорив росіян в космос говорила вся Америка, хоча емоції були іншими…Газети відводили супутнику перші смуги. «Америка не може більше перебувати в стані спокою, вважаючи, що тримає усі світові ноу-хау на кінчику пальця.
Радянські вчені і вчителі високо цінуються в своїй країні, і радянська політика, в якій наука зайняла місце релігії, винагороджена… Заяву ТАРС про запуск сателіта – вершина радянської пропаганди: світу, який перш посміювався над хвастощами Рад про лідерство в світових винаходи, продемонстрували видатне досягнення науки».З американської історії, здавалося, пройшла межа, яка розділила її на добу до і після супутника. Виступи представників адміністрації та військового відомства суперечили один одному.
8 жовтня держсекретар сша Джон Фостер Даллес, намагаючись хоч якось поправити ситуацію, надіслав прес-секретареві Білого дому пропозиції для офіційного прес-релізу. Віддаючи належне події великої наукової важливості, держсекретар підкреслював, що переоцінювати її не варто: СРСР виявився лідером, по-перше, тому що з 1945 року форсував відповідні технологічні розробки, а по-друге, радянські вчені могли скористатися відповідними розробками німців. Американці, між тим, міркували інакше. На запитання служби Геллапа: “Як росіянам це вдалося?” – 30% відповіли, що “росіяни краще працюють”, 20% приписали успіх досягнень німецьких вчених, 15% вважають, що “у росіян все краще організовано”…
Більше половини опитаних з Вашингтона і Чикаго вважають, що запуск сателіта – це удар по престижу Америки.У тому, що це так, в Білому домі не сумнівалися. Архіви зберегли чимало документів, де перші дні після запуску іменувалися кризою. 10 жовтня зібрався Рада національної безпеки. Слухали: “Про вплив супутника на нацбезпеку США” (доповідач глава ЦРУ Аллен Даллес). Запуск для ЦРУ не був секретом, запевняв Даллес. В розвідувальному співтоваристві знали, що росіяни готові це зробити, але після листопада. У ЦРУ стурбовані іншим: “Хрущов розчохлив всі свої пропагандистські гармати”. Весь світ стоїть на вухах.Американські експерти зробили висновок, що росіянам це вдалося завдяки успішному союзу науки, освіти та технологій.
І тоді американські журналісти вирішили проаналізувати дві системи шкільної освіти. Експериментувати вирішили на живих людях: взяти радянського і американського школярів і ходити протягом місяця за ними по п’ятах. Як вчаться, що читають, чим займаються після уроків. Тут-то і стане ясно, чия система освіти краще. Вже на початку 1958 року американська делегація приїхала в столицю СРСР шукати “жертву”. Сподобалася (або хто треба ненав’язливо порадив?) школа N49 на набережній Фрунзе.
Олексій Куцков досі не знає, чому вибір упав саме на нього. Батько загинув на фронті, мати – інженер, наполягла на заняттях музикою, купила піаніно. У 12 років записався в конькобежную секцію в ЦСКА, а через деякий час вибрав волейбол. Грав за команду хлопчиків, юнаків і збірну Москви. За його словами, директор школи Марія Полуэктовна Скворцова, нині вже покійна, пояснила, що американці будуть цілий місяць поруч з ним, щоб зрозуміти, як навчаються і живуть радянські школярі.
Особливого акценту на те, що він представляє свою країну, вона не робила, але просила постаратися. І Альоша старався.Кореспонденти і перекладач сиділи на всіх уроках 10 “Б”, де навчався Куцков, супроводжували його на волейбольні тренування, в музеї, на шкільні вечірки і в гості до друзів.Олексій Куцков вже і не пам’ятає, як звали американських гостей, які провели з ним весь лютий 1958 року. «Їм було за 30, але мені, 16-річного, вони здавалися людьми у віці. Обидва високі, напевно, під метр вісімдесят п’ять, і виглядали респектабельними джентльменами.
У всякому разі, мені тоді джентльмени представлялися саме такими. Весь час ходили в хороших строгих костюмах з краватками. Ні про яку дружбу між нами не було й мови.Весь місяць “дослідники” харчувалися в ресторанах, але мене з собою не запросили жодного разу. Не було ні подарунків, ні сувенірів, ні горезвісної жуйки. Можливо, це входило в умови експерименту: все повинно було бути як завжди… Взагалі-то скрупульозними вони були хлопцями. Але і вихованими – якщо я говорив: сюди я піду один, не приставали з умовляннями.
Наприклад, вони жодного разу так і не побували у мене вдома, хоча дуже хотіли. У мене тоді хворів дідусь, і я сказав: мені не можна. Посокрушались, але не наполягали… щоранку вони чекали мене в школі. Сиділи на уроках, на перервах, правда, залишали у спокої. А після уроків ми разом їхали куди-небудь» – згадував Олексій Куцков.
Про те, що точно таке ж дослідження проводилося і в американській школі, що був якийсь “піддослідний” Стівен Лапекас з Чикаго, Куцков дізнався вже потім, коли йому подарували номер журналу “Лайф”.
Програма дослідження, критерії для порівняння двох систем освіти складалися американцями. Вони хотіли з’ясувати, що Америка і СРСР мають на увазі під “хорошим середньою освітою”. Порівнювали набір мов у школах предметів; ставлення до занять учнів; книги, які вони читають, як проводять вільний час.
Стівен вивчає англійську, американську історію, геометрію і біологію. Для нього найбільш складний предмет – геометрія, тому його матері доводиться платити 4 долари за годину додаткових занять в тиждень. Список предметів у Олексія набагато більше, і всім він однаково добре встигає.
Олексій читає Шекспіра і Шоу, а Стівен тільки закінчив пригодницьку книгу Стівенсона. І взагалі, підкреслюють автори експерименту, в американських школах учні воліють не читати літературні твори цілком, а обмежуються рецензіями. У радянській же школі це неприпустимо. Обидва юнаки активно займаються спортом. Стівен 11 годин в тиждень плаває в басейні.
Олексій ходить у волейбольну секцію три рази в тиждень і ще п’ять разів на тиждень займається музикою.Стівен кожен день зустрічається зі своєю подругою, любить бувати на вечірках і танцювати рок-н-рол. У Олексія ж майже немає вільного часу, а стосунки з дівчатами явно відстають від американського стандарту. Стівен товариська, з почуттям гумору, лідер у всіх шкільних заходах.
Олексій працьовитий, цілеспрямований, навіть агресивний. Стівен легковажно ставиться до навчання, хоча збирається поступати в коледж. Але він знає, що це не гарантія його успіху в житті. Для Олексія на першому місці оцінки в школі, він серйозно налаштований поступити в інститут і впевнений, що саме від цього залежить його подальша доля.
Результати дослідження були опубліковані в журналі 24 березня 1958 року і абсолютно потряс Америку.З’ясувалося, що хоча Олексій і Стівен ровесники, Олексій як мінімум на 2 роки випереджає американця за освіченості. Радянська школа, підкреслювали дослідники, приділяє велику увагу фундаментальним науковим предметів – хімії, математики, фізики, астрономії, але в Олексія хороша підготовка і літератури та мов.
Є, щоправда, проблеми з історією, але аж ніяк не з вини учня: після смерті Сталіна шкільний курс переписується, і іспит з сучасної історії поки скасовано. І взагалі в Росії і Східній Європі у дітей більше резону вчитися. В СРСР вчені та інженери – представники нової аристократії, і єдиний шлях влитися в її ряди – це освіта.
Висновки з експерименту Америка зробила. Хоча підійшла до справи по-своєму, по-американськи прагматично. Жебраків вчителів у США не стало, а шкіл стало більше. Адміністрація запустила програму підтримки найбільш обдарованих учнів – їм виділялися стипендії. Словом, американська школа забула про бідність. Але тоді, в 1958 році, сталося ще дещо: американцям дали зрозуміти, що в змаганні з СРСР справу доведеться мати з новим і освіченим поколінням росіян, за якими доведеться тягнутися і від яких непросто буде не відстати. І цей урок дав їм десятикласник Льоша Куцков.
Олексій Куцков пов’язав своє життя з авіацією, втім як і його американський опонент Стівен Лапекас. Перед виходом на пенсію Олексій Куцков обіймав посаду заступника гендиректора “Норильских авіаліній”, відповідав за питання безпеки та якості польотів.
Під час візиту до США він дуже хотів зустрітися зі своїм заочним суперником, але Стівен відмовився: образа на російського хлопця і журнал «Лайф» за своє приниження, не пройшли досі.
