Як влаштована система спортивного виховання дітей у Франції

194

Багато людей до сих пір згадують шкільні уроки фізкультури з жахом. Суворий вчитель, нормативи, страх зробити помилку і стати посміховиськом… Звичайно, це не для всіх було саме так, але ми впевнені, що у деяких це викликало неприємні спогади. Наша система спортивного фізичного виховання далеко не ідеальна, хотілося б, щоб вона була більше схожа на європейську…

Нещодавно ми познайомилися з блогом молодої мами Ганни Дмитрієвої, яка виховує дітей у Франції. В одній із статей Ганна торкнулася теми спортивного виховання дітей у Франції, і нам дуже сподобалися її думки на цей рахунок. Тому редакція «Shnyagi.Net» ділиться з тобою статтею Анни Дмитрієвої про французькому підході до спортивного виховання дітей.
Спортивне виховання
“На перший-другий ра-а-ассчитайсь!”, — на уроці фізкультури мене завжди кидало в холодний піт. “Розрахунок закінчено!” — ледь чутно завершувала я перекличку класу, стоячи в кінці стройової шеренги. Сказати, що я була неспортивної — нічого не сказати. “Дівчинка-ромашка”, — так називала мене моя перша вчителька фізкультури. Власне, саме під час уроків я і засвоїла міцно для себе установку: “Спорт — це не моє”.
Пам’ятаю, перший урок фізкультури в школі. Вчителька з яскраво вираженим чоловічим статурою заходить за дітьми в клас і з гучним стройовим кличем “За мною!” веде нас в зал. Було це зовсім не весело, а страшно. Страшно не почути команду, страшно не змогти виконати рух. Якщо де-помиляєшся, у відповідь почути крик або насмішку вчителя… Помилятися було ганебно.
Как устроена система спортивного воспитания детей во Франции советы
У свої сім років я дізналася про спортивні нормативи, і, якщо ти в них не вкладаєшся, отримуєш погану оцінку. Чи То від страху, чи то від вродженої природного незручності, але в мене погано виходило стрибати, закидати м’яч у кільце, перекидатися. На лінійках в кінці чверті моє прізвище ніколи не називали серед відмінників і хорошистів. Серед всіх інших предметів, по яким у мене були майже всі п’ятірки, по фізкультурі стояла квола, натягнута три.
Йшли роки, я успішно закінчила школу та інститут, але спорту я раніше говорила своє тверде ні. Вже вийшовши заміж завдяки своєму чоловікові я стала розуміти, що, виявляється, можна отримувати задоволення від плавання, бігу, катання на велосипеді. І, не соромлячись, як школярка, стала просити його: “Навчи!”.
Как устроена система спортивного воспитания детей во Франции советы
Коли у мене з’явилися діти, я пообіцяла собі, що зроблю все, щоб у них не було таких комплексів, як у мене. Адже це так легко обірвати в дитині бажання займатися спортом, вселивши йому необґрунтований страх. Пощастило моїм дітям або не пощастило, про це мені судити поки складно, але їм виявилося судилося провести своє дитинство у Франції, куди ми з чоловіком колись прийняли рішення переїхати.
До речі, французи дуже спортивна нація. Спорт — це невід’ємна частина їхнього життя. Найцікавіше, вони дійсно отримують від нього задоволення, чи то бігові тренування наодинці з самим собою, гра з колегою в теніс в обідню перерву або сімейний виїзд у парк на самокатах. А адже ця любов до спорту йде у них з раннього дитинства…
Моїй дочці було трохи більше трьох років, коли я супроводжує батька поїхала разом з її групою дитячого садка на спортивні збори. У великому спортивному залі було встановлено багато різних споруд: стіна для скелелазіння, кошик для закидання м’яча, ключка з шайбою, велосипеди та багато іншого.
Как устроена система спортивного воспитания детей во Франции советы
Дітей розділили на команди, і кожен з них по черзі пробував зробити різні вправи. Так, саме пробував! У когось виходило, у когось не дуже. Цікаво, що вчителі, оцінюючи навички дітей, вживали такі слова, як “відчути” або “поки не відчути”.
І якщо дитина поки не зміг “відчути”, то це нестрашно. “Це прийде з часом, адже у нього буде ще шанс спробувати зробити це вправу багато разів”, — пояснювала мені директор.
З чотирьох років я записала доньку в плавальну секцію. Батьків заздалегідь попереджають, що заняття в басейні для самих маленьких спочатку не мають своєю метою навчити дитину плавати. Головна мета таких занять — виробити звичку у дитини перебувати у водному середовищі, щоб згодом не було страху вчитися плавати.
Как устроена система спортивного воспитания детей во Франции советы
Викладачі при цьому знаходяться в басейні разом з дітьми. В ігровій формі діти поступово вчаться триматися на воді, затримувати дихання, діставати іграшки з дна басейну.
Пізніше мій молодший син у свої два з невеликим роки став відвідувати загальні спортивне розвиток — заняття, мета якого поступово виявити здібності дитини до того чи іншого виду спорту. Звичайний спортзал, стандартне устаткування — нічого особливого, на перший погляд.
Заняття проходить разом з мамою або татом, або дідусем, або старшою сестрою — можна прийти з ким завгодно. Тут є свої чіткі правила, але панує весела ігрова атмосфера. Непомітно мій син відчув, як потрібно закидати м’яч у баскетбольне кільце, володіти хокейною ключкою, перекидатися, ходити по колоді…
Как устроена система спортивного воспитания детей во Франции советы
І, спостерігаючи за тим, як викладачі спокійно і ненав’язливо допомагають дітям розвивати в них подальші спортивні навички, я зрозуміла ті принципи, на яких має будуватися спортивне виховання. Те виховання, яке допоможе в майбутньому любити спорт і прагнути до високих результатів. Те виховання, якого не було в моєму дитинстві.
Ті установки, яких колись не вистачило особисто для мене, щоб не позбавити саму себе такої важливої і цікавої частини життя, як спорт.
У всіх людей різні здатності. У кожного тіла різні межі можливостей. Але ці межі можна поступово розширювати.
Не потрібно змушувати дитину виконати якусь вправу, якщо у нього не виходить, і, тим більше, його порівнювати з кимось іншим. Один відразу відчув, як правильно володіти ключкою, інший відчує це трохи пізніше. Неспортивних людей немає! Просто комусь потрібно менше часу, щоб освоїти той чи інший навик, а комусь більше.
Как устроена система спортивного воспитания детей во Франции советы
Якщо дитині страшно стрибнути з вишки або пройтися по колоді — дай йому руку. Страху перед вчиненням будь-якого руху бути не повинно. Пройде час, і він сам відпустить твою руку і зробить потрібне рух самостійно, впевнено і не боячись.
Спорт, звичайно, приносить користь. Як вода, їжа, сон, він необхідний кожному. Але в першу чергу він повинен приносити задоволення. Для дітей спорт — це, перш за все, весела гра. Для дорослих — пізнання фізичних можливостей свого тіла, психологічне розвантаження.
У однієї людини необов’язково має виходити відразу все. Спортивні заняття в школах і секціях для того й існують, щоб виявити схильність дитини до того чи іншого виду спорту. “Це нормально, що у дитини щось виходить краще, а щось гірше”, — пояснює мені інструктор дитячої спортивної секції.
Как устроена система спортивного воспитания детей во Франции советы
У басейні, спортивному залі, на футбольному полі, звичайно, є свої правила, що стосуються, насамперед, безпеки. Але це не означає, що ніхто ці правила не порушує. І завдання інструктора при цьому дохідливо, без крику, не злякавши дитину пояснити, що робити можна, а що не можна.
Водити свою дитину на тренування не означає втілювати в життя свої батьківські амбіції з метою одержання своїм нащадком надалі олімпійського золота. Це необхідно, насамперед, для того, щоб прищепити дитині любов до руху, виробити спортивну звичку, дати йому зрозуміти, що фізичне навантаження — це перш за все, необхідне задоволення.
“Спорт — як їжа”, — розповідав мені тренер мого сина, — “саме головне — спробувати. Тобі може і не сподобатися якесь блюдо з першого разу, і ти не будеш його поки є. Але смакових звичок людини властиво з часом змінюватися, і ти спробуєш це блюдо знову. Хто знає, може, ти розкуштуєш його настільки, що не зможеш потім від нього відірватися”.
Как устроена система спортивного воспитания детей во Франции советы
Я ніколи не буду майстром спорту, чемпіоном змагань, і від своїх дітей в майбутньому не стану цього вимагати. Але без руху я вже не уявляю своє життя. І бачу своїм завданням прищепити і зберегти любов до руху у своїх дітей, адже її так легко обірвати: грубим словом, ненавмисним порівнянням з кимось іншим. “Фізкульт-привіт!” — скажу я собі і дітям, чого і Вам бажаю, дорогі читачі».
Нам дуже сподобався цей підхід, адже він вірний у всьому. Було б добре, якби і наші школи перейняли хоча б деякі елементи цієї системи. Тоді діти з радістю б ходили на уроки фізкультури, і не було б ніяких дитячих травм, пов’язаних з цим. Сподіваємося на краще!
У Ганни дуже багато цікавих статей про виховання дітей. Нещодавно ми ділилися з тобою її статті про те, чому дитину треба частіше хвалити. А ще вона писала про те, чи варто привчати дитину ділиться іграшками з іншими дітьми. Дуже цікаво!
А що ти думаєш з приводу цієї системи? Розповідай нам в коментарях!