У Росії першим боротися з гомосексуалами започаткував Петро I, видавши указ про покарання за мужолозтво. Прийшли до влади більшовики, зрозуміло, всі царські укази скасували. До тридцятих років гомосексуали в СРСР могли жити абсолютно спокійно і навіть влаштовувати неофіційні чоловічі весілля.
Однак у 1934 році все змінилося. Люди нетрадиційної орієнтації стали піддаватися громадському осуду і гонінням. Так що ж послужило поштовхом до початку боротьби з гомосексуалізмом в СРСР?
Розпуста і шпигунство в лавах Червоної Армії
Спочатку після революції ніяких заходів по боротьбі з гомосексуалами не робилося. Прогресивність радянського законодавства в цьому питанні відзначалася багатьма країнами. Але, разом з тим, прояви одностатевих відносин з неповнолітніми не заохочувалися. Карали за такий злочин по всій строгості закону. Проте стаття, що прописує визначення мужолозтва і покарання за гомосексуалізм, з’явилася тільки в 1934 році. Наполіг на введенні її заступник голови ОГПУ Генріх Ягода.
Генріх Ягода
Довгий час Ягода вважав, що спільноти гомосексуалів займаються шпигунством і контрреволюційною діяльністю. У 1933 році він направив Йосипу Сталіну доповідну записку, де були викладені обставини арешту кількох геїв, «займалися створенням салонів, притонів і различныхобществ для шпигунства». В іншому листі до Йосипу Віссаріоновичу Ягода писав, що «гомосексуалісти займаються розбещенням молодих чоловіків в рядах учнів інститутів і службовців в Червоній Армії і Червоному Флоті». Він запропонував прийняти закон про кримінальну відповідальність за гомосексуальні зв’язки.
Генріха Ягоду підтримали й інші члени партії. Так, у 1934 році в КК уведена стаття 121, класифікує мужолозтво як кримінальний злочин. По мінімуму за таке діяння давали п’ять років. А якщо був доведений акт мужолозтва щодо неповнолітнього, то в тюрму садили на вісім років. Примітно, що покарання застосовувалися тільки до радянських геїв, лесбіянок в Радянському Союзі не чіпали, не вважаючи їх небезпечними.
Гнітюча статистика
Як відомо, любові, в тому числі і одностатевої, всі віки і верстви суспільства покірні. Так що в Радянському Союзі представники сексуальних меншин зустрічалися і серед простих роботяг, і серед еліти суспільства. Однак останніх практично не чіпали. Саджали за мужолозтво тільки в крайньому випадку, якщо справа не вдавалося зам’яти. Зате простих громадян на нари відправляли вельми охоче. Протягом цілих 50 років кожен рік по 121 статті в СРСР засуджувалося близько тисячі геїв. До кінця вісімдесятих кількість засуджених почало знижуватися. Так, у 1989 по статті за мужолозтво було засуджено понад 500 осіб, а в 1991 — трохи більше 400.
Самі ув’язнені сприяли тому, що кількість гомосексуалістів у в’язницях і на волі збільшувалася. Звикнувши до відсутності жінок в житті, вийшли на волю не поспішали відмовлятися від своїх звичок, схиляючи до зв’язків інших чоловіків. Звичайно, нетрадиційна орієнтація в суспільстві, м’яко кажучи, в СРСР не вважалася нормою. Гомосексуалів доводилося таємно збиратися на «погоди» — умовлених місцях зустрічі і переховуватися від міліції. Тільки рано чи пізно ці «плешки» виявляли, а всіх присутніх відправляли у в’язницю. Намагалися викорінити мужолозтво і іншими методами, в тому числі і медикаментозними. Але експерименти по лікуванню радянських гомосексуалів успіхом не увінчалися.
Стаття 121 залишилася в КК РРФСР і після розпаду Радянського Союзу. Її скасували лише у 1993 році. І до відміни від неї постраждали десятки тисяч «блакитних». Серед засуджених за цією статтею були і зірки СРСР. У нетрадиційній орієнтації звинуватили режисера Сергія Параджанова, артиста Зиновія Корогодського, поета Миколи Клюєва і главу НКВС Миколи Єжова.
