Ми всі дуже любимо нашу Оленку. Дружимо зі студентських років. Не просто любимо – потай ще й шкодуємо. Вона завжди була трохи розсіяною, завжди була дуже беззахисною, від чого у неї все життя проблеми на роботі. Начальниця їй хамила кожен день і погрожувала звільненням. Але навіть це не найголовніше.
Вона прожила з чоловіком 18 років, донька вже майже доросла, оселилася окремо. Раптом Олена відчула, що у чоловіка «хтось є». Він став бути пізно, не відповідає на дзвінки, шле тільки смс «зайнятий», на питання реагує нервово: «Ну що ти причепилась? Йди вже спати!». Олена закривалася у ванній і плакала. Вона відчувала, що стала нікому не потрібна. Одного разу наплакалася, вирішила перед сном намазати обличчя кремом – це виявилася зубна паста. «Ось і маразм почався заодно», – сказала вона нам.
Ми дружно запевняли, що всі ми з дивацтвами, що вона собі вигадує казна-що, що її Юра – хороший і вірний чоловік. Але ми розуміли, що Ленку треба рятувати, що вона в нудьзі. До того ж дехто з нашої компанії випадково побачив в кафе ввечері Юру – він був з дівчиною. Звичайно, Оленці про це ми не сказали. Ми вирішили знайти їй хорошого психолога, Оленці треба було поправити самооцінку, змусити повірити в себе, навчитися не переживати за будь фігні. Так, жінці в сорок це не так легко, але можна.
Психолога ми знайшли, одного з кращих фахівців з депресій. Він був готовий навіть провести дві зустрічі з Оленою безкоштовно (ми теж надали йому деякі послуги з ремонту машини). І відправили Лену до нього, в медичний центр.
Далі сталося дивне. Ми досі вважаємо це маленьким дивом.
Олена прийшла вчасно, постукала. «Заходьте!» – відповіли їй.
За столом у кімнаті сидів лисий чоловік у великих окулярах. У нього був легкий акцент – то грузинський, то вірменський.
– Ви щось хотіли? – запитав він.
– З вами мій друг казав… Який ремонт машини робив.
– А! Чудово. Сідайте, розповідайте! Які проблеми?
– Мені здається, у мене депресія…
– Що? – чоловік підняв окуляри, нахилив голову. – Е, яка депресія у такої красивої жінки?
Олена посміхнулася:
– Спасибі… Але ось на роботі у мене важка атмосфера… Начальниця мене принижує…
– Що?! – Психолог навіть підвівся. – Вас? Ану розказуйте! Ні, стривайте, хочете трохи коньяку, а? Розширити судини, ну і розслабитися, а?
Олена не відмовилася. І потім розповіла психолога про проблеми з начальницею. Психолог стукнув великою долонею по столу:
– Тут є один перевірений рецепт. Якщо вона ще раз щось бовкне – ви їй одразу: «Заткніться і не смійте зі мною так розмовляти!»
– Але хіба так можна? – здивувалася Олена. – Це по-науковому?
– Я називаю це шоковою терапією, відмінний метод. А якщо вона не вгамується – візьміть крем в балончику і видавіть їй прямо в обличчя. Ну знаєте – продається такий – для тортів всяких?
– Але мене ж відразу звільнять!
– І нехай! Але ви підете переможницею. Розумієте?
– Так! – радісно відповіла Олена. – Точно!
Потім вона розповіла про чоловіка. Психолог махнув рукою:
– Ну, може, він і знайшов яку вертихвостку, буває. Ну а ви теж хороші – сидите вдома з похмурим обличчям, кому це сподобається? Слухайте, надіньте з ранку краще плаття, нафарбуйтеся яскравіше…
– Навіщо?
– Е, ви жінка чи хто? Ви коли яскраво фарбувалися останній раз?
– Не пам’ятаю… Не було приводу.
– А навіщо привід? Для себе. І теж приходьте ввечері пізно. Краще вночі.
– Юра буде хвилюватися…
– Відмінно! Це і треба. Нехай хвилюється! Ви вже наволновались, тепер його черга.
– Він буде дзвонити…
– Не відповідайте! Напишіть смс – «буду пізно». І все!
– А він почне розпитувати…
– Так просто смійтеся у відповідь. Ви вмієте сміятися? Так безтурботно, як в юності?
– Напевно вже немає.
– Зараз будемо репетирувати. Он дзеркало, вставайте перед ним. Та у вас і постать гарна, як я подивлюся. Ох, не був би я одружений… – Психолог зобразив руками щось на зразок лезгинки.
І тут Оленка засміялася. Відкрито, легко, вільно. Вона відчула, що їй добре, що всі проблеми – дурниця, що попереду ще багато років життя, що вона крута і сильна.
Після смехового тренінгу психолог сказав, щоб Лена з’явилася через тиждень, галантно поцілував руку.
На наступний день вона наділа найкраще плаття, нафарбувала губи червоною помадою, а очі підвела так, ніби їй на вечірку. Чоловік запитав: «куди Ти така? У вас корпоратив?». Олена відповіла недбало: «на Кшталт того…» І швидко пішла. Сьогодні вона відчувала себе в ролі спецагента. І їй подобалася ця роль.
На роботі жінки заніміли, коли побачили Олену. Вирішили, що у неї день народження, про який всі забули. «Ні! – відповіла Олена. – Я просто зустріла потрібної людини».
І тут з’явилася начальниця: «Це ще що за карнавал? Ідіть вмийтеся і швидко надішліть мені рахунки-фактури. Що ви стоїте? Швидко, я сказала!».
Олена глянула начальниці прямо в обличчя і сказала: «Заткніться і не смійте так зі мною розмовляти!». Всі затихли. Начальниця наблизилася до Льоні: «Че? Очманіла зовсім? Я звільню тебе!»
Лена швидко запустила руку в сумку – і це був такий лихий жест, що всі вирішили: вона витягне величезний стовбур. Але Лена дістала з сумки балончик, натиснула на білу кнопочку. Начальниця сторопіла настільки, що стояла, не рухаючись, поки її обличчя перетворювалося на тортик.
Начальниця закрилася в кабінеті на цілий день, а ввечері покликала Олену: «А ви крута, Олена Іванівна. Прям тихий вир з чортами. Ні, я не буду вас звільняти. Ви знайшли нестандартне рішення, і я теж знайшла. Я випишу вам премію».
Додому Олена з’явилася в годину ночі. До цього вона сиділа у мене вдома, ми пили чай і веселилися. Давно я не бачив Ленку такий, зі студентських років. Їй дзвонив Юра, але вона скидала дзвінки. «Психолог так велів», – казала Лена.
Через пару днів Юра приїхав до неї на роботу. Покликав в ресторан. Там довго вибачався, казав, що був неправий, що недооцінював Лену, що вона для нього – все, ну і так далі. Потім вони їхали на таксі і цілувалися на задньому сидінні, як в юності.
У призначений день Олена прийшла до психолога. Вона раптом зрозуміла табличку на дверях: «Завгосп». Минулого разу Олена не звернула уваги на неї, їй було не до табличок. Лена швидко зазирнула всередину – там сидів той самий лисий чоловік у великих окулярах. Посміхнувся Льоні:
– О, як я радий, заходьте!
– Так ви не психолог?
– Ні, дорога, зовсім не психолог. Психолог поверхом вище. Просто ви були така нещасна, мені захотілося допомогти хоч трохи.
Лена засміялася:
– Іноді бути неуважною дуже корисно!
