Як два діда з Марій Ел на своїх Т-150 навели порядок на дорогах «США»

151

Русскошойское сільське поселення Куженерского району Марій Ел — найдальше в районі, настільки далеке, що люди тут часто опиняються у становищі, коли «порятунок потопаючих» стає «справою рук самих потопаючих». Мова йде, зокрема, про розчищення снігових завалів у селах, у більшості сільських поселень цією справою займаються підприємці або сільгосппідприємства, у яких є відповідна техніка.

ДВА «КОНЯ» НА ПОСЕЛЕННЯ
Але в русскошойской стороні колгоспу вже давно немає і в помині, а гнати бульдозер з райцентру занадто дороге задоволення, адже гроші капають кожну хвилину. Тому в пору снеговеев дороги землякам пробивають моторизовані місцеві мужики. Так звану «США»: Саламатнур, Шойдум, Аганур чистить Андрій Пєтухов, Марі-Шои і Визимбирь — зона відповідальності Юрія Таныгина. В обох чистильників вікові трактори Т-150, але вибирати не доводиться, інших немає.
Как два деда из Марий Эл на своих Т-150 навели порядок на дорогах «США» глубинка
ПЛЮС ДОРОГА НА ЦВИНТАР
Озброєний ножем старенький Т-150 Таныгина я знайшов на вулиці Луговій Визимбири. Останню пару днів обійшлося без заметів, тому залізний кінь відпочиває. Але напередодні, коли пройшли рясні снігопади, йому довелося як слід потрудитися, розповідає господар трактора.
Рано вранці заводиш його і, вважай, до вечора з кабіни вже не вилізеш. На кожну село йде як мінімум три години, а якщо капітально забуранит, то й більше: тут складний рельєф місцевості – обидва населених пункти розташовані на крутих схилах Волго-Вятського увалу. Братися за другу село – Марі-Шои, яка знаходиться в трьох кілометрах, визимбирскому трактор взагалі не дуже-то хотілося, але умовили.
Плюс, якщо хтось помер, від цього нікуди не дінешся, треба пробивати дорогу на цвинтар, іноді доводиться виїжджати і на розчистку центральної садиби, якщо там техніка «полетить».
ПРОБЛЕМНИЙ СНІГ
Є специфічні сільські труднощі: вузькі вулички, погані нерівні дороги, коли ніж то пірнає в яму, то впирається в бугор, кинуті, де попало автомобілі, ну і, нарешті, найбільша проблема розчищення доріг безпосередньо в населених пунктах – куди подіти гори снігу?
Це міста можуть собі дозволити вивозити снігову масу, а на селі таких можливостей немає. Спробуєш сгруживать сніг біля нежитлових будинків – ніби як нікому не заважає, але тут же знаходяться господарі «заброшенок», починають лаятися, розповідає тракторист. Але в цілому, коли добре прочистишь дорогу, народ, звичайно, задоволений, дякую говорять.
Людям є з чим порівнювати: якщо в радянські часи села без усяких розмов чистила колгоспна техніка, то в 90-ті роки минулого століття, переметенные кучугурами, непроїзні вулиці стали звичайною справою.
У бюджетах сільрад було хоч шаром покоти, тому, коли вже зовсім припре, дороги за свій рахунок чистили місцеві мужики на особистих тракторах – входили в положення односельців.
ЗА ПОЗИКУ ВІДДЯКА
В останні роки, втім, ситуація значно змінилася: адміністрація сільського поселення заздалегідь укладає договори з надійними моторизованими мужиками і оплачує їм витрати. Наприклад, за годину роботи трактора Т-150 місцева влада платять 1200 рублів.
Як каже голова адміністрації Русскошойского поселення Марина Антонова, для бюджету це цілком прийнятна сума – тракторовладельцы люди свідомі і ціну, на щастя, не заламують. Зате тепер адміністрація своєчасно розраховується з ними. Боргів немає.
Щоправда, є проблема, вирішити яку місцева влада не в змозі – відсутність поблизу автозаправної станції. Власникам залізних коней доводиться запасатися соляркою запас на стороні або кооперуватися з тутешніми пилорамщиками, які закуповують паливо оптом.
НА СТАРОСТІ РОКІВ СТАВ БУЛЬДОЗЕРОМ
Як говорить Таныгин, розмір оплати за великим рахунком влаштовує, хоча і не покриває всіх витрат, але це, перш за все, тому що техніка дуже стара, постійно вимагає вкладень. Т-150 Юрія Гавриловича виготовлений ще за часів «розвиненого соціалізму», який багато років вірою і правдою він трудився в новоторъяльской «Сільгоспхімії», потім опинився в Визимбири.
Спеціально для «дідуся» купили «ніж», тутешній народ займається лісом – туди взимку теж потрібно прокладати шлях. Так вже на старості років Т-150 став бульдозером.
Сам Юрій Гаврилович професійний механізатор, свого часу готував корми, на комбайні молотив хліба, руки у людини золоті: він і токар, і зварник, і слюсар, сам собі «ремонтна майстерня». Людина дуже скромна – фотографуватися відмовлявся навідріз, дещо вмовили на пару кадрів. Зараз, поки є час, майструє саморобну косарку – річ у селі дуже потрібна.
РЕЗЕРВНИЙ «ДІДУСЬ»
Втім, робота, тобто снігопад, може налетіти в будь-який час. Рік на рік не доводиться, міркує старий тракторист, нині ще терпимо, поки всього п’ять разів виїжджав, а от в минулому році зі снігом намучилися, буран за бураном без перепочинку.
Втім, зима ще може себе показати, адже, судячи з досвіду попередніх років, самим многоснежным найчастіше буває лютий, втім, інший раз і в березні стільки навалить, що хоч плач, тим більше що в цей час сніг сирої, важкий. Навіть такого богатиря як Т-150 доводиться несолодко.
Деколи він не витримує навантажень (похилий вік), доводиться вставати на ремонт. Справа, втім, не страждає, на цей випадок є резервний варіант – ще один дідусь гусеничний трактор ДТ-75. На ньому, звичайно, не розженешся, зате залізний важковаговик легко змітає все на своєму шляху.
Как два деда из Марий Эл на своих Т-150 навели порядок на дорогах «США» глубинка
ДМИТРО ШАХТАРИН