Мене задовбали впевненість деяких людей, що нав’язливість — це показник того, що їм «не все одно».
Все дитинство і юність я відбивалася від матері і бабусі. Їх було багато, вони були скрізь. Задушливі особи, від яких не відмахати ніякими ссаными ганчірками. Кожна розмова — як допит. «Пошила на працю фартух? А Маша пошила? А Даша пошила? А у тебе зелений фартух або ще у когось зелений? А чому не на зав’язочках?» Яка, до біса, різниця, хто що пошив і у кого які завязочки? Я прийшла похвалитися фартухом, похваліть/покритикуйте цей конкретний фартух, і буде вам!
Що на обід у школі? Їжа проста людська, блін. Яка? Вам поговорити більше немає про що? Мені от не про що, тому я і мовчу. Точніше, є, про що, але не з вами. Та ні, це зовсім не означає, що мені на вас плювати, просто зараз у нас немає спільних тем. А ось через годинку-інший з’явилася одна: навіщо гасити соду оцтом для пирога. Ні, мені не потрібен рецепт кексів, запіканки і картоплі по-селянськи до купи. Я задала конкретне питання, отримала на нього відповідь, спасибі, питання вичерпано. Я не хочу слухати купу зайвої для мене, тому що я її не просила.
Так, я приїхала з відпустки. На роботі. У скільки приїхала? Яка різниця, це впливає на факт того, що я приїхала і на роботі? На таксі або на електричці з аеропорту? Про боги, а ця інформація вам навіщо? Що вона вам дає? Що-що, блін? Якого зросту мій чоловік? Бляха-муха, ви труну, чи що, замовляєте? А довжину його члена не повідомити, не? Навіщо вам це? Ах, просто поговорити? А навіщо говорити заради говорильні, аби не мовчати?
А батько, звичайно ж, козел і мудак. Тому що «не цікавиться моїм життям. Якщо «цікавитися» — це влаштовувати допит, то, мабуть, не цікавиться, так. Зате ми завжди можемо поговорити з ним про техніці, політиці, походах, в різних містах і країнах, та хоч про його хомячке. А можемо мовчки попити чай на балконі. І ніхто нікого не задовбає.
Мене досі пересмикує, коли мені телефонує мати, а ще більше мені неприємно, коли вона при зустрічі суне мені телефонну трубку «поговорити з бабусею». Ні, дякую, не хочу, накушалась ще в дитинстві, досі грудкою в горлі стоїть. Телефон об стінку не кидаю тільки через небажання купувати новий.
Задовбали! Коли ж ви і вам подібні зрозумієте, що надлишок трепотні і купа питань — не ознака турботи і проявляють інтересу, а лише спосіб задолбать оточуючих!
