Ціна спокою

52

Не треба, будь ласка, змішувати в одну купу приховане бунтарство і банальне небажання псувати нерви.

Так, я попрошу матір не показувати моєї дев’яносторічної бабусі фотографії мене з моїм чоловіком — бабусі нема чого знати, що я розлучилася з чоловіком, і не треба пояснювати, хто ця людина на фото, вона придумає собі драму і буде переживати за внучку. Зараз вона переживає за онука, який теж розлучився, живе щасливо зі своєю подругою, а бабуся вічно страждає, що вони ніяк не одружаться, і «напевно наш Сергійку їй не потрібен, і дружині не потрібен був, айяйяй». Бабусі — вони такі недовірливі.

А моїй мамі, у свою чергу, варто знати, що ми з чоловіком познайомились трохи раніше, ніж розлучилися, і исходники фотографій я, мабуть, потру — ця фотка була зроблена, так, мам, «щас у відпустці», а не минулим літом. Я не хочу, щоб мама надумала, що хтось із нас повів когось із сімей, а не сім’ї затріщали по швах раніше, що і послужило передумовою до нашого знайомства. Це її вічне «що люди подумають». А навіщо, власне, людям знати? І так, про те, що я курила і кинула, мамі теж знати необов’язково, не тому, що «лаятися» — вік не той. Просто нехай для неї я буду палити, ніж вони з бабусею хором придумають мені неіснуючий рак легенів і в кожній телефонній розмові будуть гнати на флюорографії і томографії на всяк випадок під приводом «ну ми ж хвилюємося».

А ось ненависна шкільна форма. Можна мімікрувати, носячи всього-бордовий піджак замість чорного і цивільний блузку (подумаєш, бунт — піджак не перестане бути піджаком з-за кольору), а не балахон «короля і шута», і витрачати зміну не на спілкування з друзями, поїдання булочки з буфету, та хіба мало чого ще, а на суперечки зі шкільною адміністрацією. Поговоримо, коли зловлять, а ще краще — коли прийдуть відчитувати на уроці за неможливістю відловити на перерві. Тут ще і однокласники спасибі скажуть за скорочення уроку. Зміна — вона для учня, так і я не хочу псувати собі нерви і пояснювати. Краще з’їсти свою законну булочку, сидячи на підвіконні в туалеті, але не вислуховувати їзду по вухах

І на роботі я, мабуть, мовчки скину гроші на ювілей михалмихалыча, навіть якщо туди не піду, бо я не хочу, щоб проти мене визвірився весь колектив. Так, можна сказати, що мої нерви і небажання приходити на роботу, як в серпентарій, стоять ось цю суму.

Іноді у тому, що хтось вважає «недобунтом», немає зовсім нічого бунтарського. Це просто небажання заподіювати занепокоєння собі та іншим.