2 лютого 1461 року на полі Мортімер-Кросу вісімнадцятирічний Едуард Йоркський, трохи більше місяця тому несподівано для себе став герцогом і главою роду, після того як з його батьком розправилися після битви при Уэйкфилде, розгромив йшла з Уельсу допоміжну армію Ланкастерів під командуванням Оуена Тюдора.
Три Сонця над полем Мортімер-Кросу
Сама битва цікава тим, що перед початком бою солдати Йорків побачили паргелій – помилкові сонця в небі. Три Сонця викликали паніку, але молодий герцог Йоркський знайшовся і заявив, що вони бачать уособлення Святої Трійці, а значить, перемога буде за ними. І захопив єдину зручну позицію біля перехрестя доріг під назвою «Хрест Мортімера».
Атакувати їх можна було тільки в лоб. Але за спинами йоркистов було болото, а міст вузький, так що відступити в разі невдачі було не можна. Але Едуард і не збирався відступати, він був упевнений у тих, кого привів до цього перехрестя.
Тим не менш, почалося все з того, що ланкастерцы, якими командував Джеймс Батлер, граф Уїлшир, атакували правий фланг йоркистов, майже знищили його. Але в цей момент Едуард Йорк повів своїх воїнів в атаку на центр і правий фланг Ланкастерів і зім’яла його.
Схема битви при Мортімер-крос
Командувач армією ланкастерцев Оуен Тюдор потрапив у полон. Його син Джаспер, граф Пембрук, втік. Спочатку з поля бою, потім і взагалі з Англії і більше ніколи не зв’язувався з Едуардом Йорком, правда, потім, через багато років, коли його не стало, прийшов на поле Босворта проти іншого Йорка – Річарда.
Далі буде другий Сент-Олбанс і Тьюксберри, після якого корона опиниться в руках Йорків. Але це вже інша історія, а на полі Мортімер-кросу тим часом почалася розправа над прихильниками Ланкастерів.
Після того, як Ланкастери після битви при Уэйкфилде не пощадили знатних бранців з боку Йорків, що, взагалі кажучи, було не поняттями, доля бранців – прихильників Ланкастерів була вирішена, незалежно від їх знатності. Вендета є вендета.
Одним з полонених, що потрапили до Йорку, після Мортімер-кросу, був старина Оуен Тюдор. Для розуміння, чому це був важливий бранець, хоч і з не самого знатного роду треба подивитися генеалогію, без неї нікуди не дінешся.
Зв’язок родоводів Тюдорів, Ланкастерів і Сомерсетов
Оуен був всього лише валлійцем, переделавшим на англійський манер прізвище Тюдор з імені свого діда Тидира ап Горонви. І був би він дрібним шляхтичем, якби не сподобався Катерини Валуа, молодій вдові короля Генріха V.
Катерина Валуа, як її уявляли в XVIII столітті
Точно невідомо, одружився на Катерині офіційно або робив їй дітей без походу до церкви. Але те, що дітей було ніяк не менше чотирьох – це точно. Тобто Оуен, якщо судити за нашими нинішніми порядками, був англійському королю Генріху V вітчимом.
Тоді, це, звичайно, не відігравало такої ролі, як зараз. Тюдор не вийшов на перші ролі. Але з вискочкою вважалися, недарма вже досить літнім (йому розміняв сьомий десяток) він разом із сином вів війська, зібрані в Уельсі, на допомогу Ланкастерам.
А ще його син Едмунд був недовго одружений на зовсім молодий тоді Маргарет Бофорт, дочки герцога Сомерсета. І хоча цей шлюб був недовгим, в ньому встиг народитися син Генріх, якого чекає дуже цікаве майбутнє. До речі, Маргарет Бофорт – один з начебто не зовсім помітних, а насправді, один з головних персонажів війни Червоної і Білої Троянд. Дуже серйозна була дама.
Маргарет Бофорт
Загалом, старина Оуен був непростий. І коли його захопили в полон, він за легендою заявив, що «Голові цієї належить бути преклонненой перед королевою», не вірячи в те, що його, такого великого і важливого бранця, якого можуть так вигідно обміняти, можуть стратити.
Під королевою він, звичайно, мав на увазі Маргариту Анжуйскую, дружину свого пасинка короля Генріха VI. Але часи після передноворічних подій в Уэйкфилде помінялися. Помста здійснилася швидко і голову старина Оуен більше не схиляв ні перед ким, крім ката – вона за наказом Едуарда Йорка скотилася з плахи.
