Слова пісні про те, як завзятий отаман кинув у Волгу красуню-князівну, напевно, чули всі. Як майже всі «російські народні пісні», її склали в кінці XIX століття. Але її сюжет народився по гарячих слідах повстання Степана Разіна. Про цей випадок повідомив зарубіжний свідок і перший історіограф разинщины голландець Ян Стрейсс в 1675 році.
Полонення
У 1667 році Степан Разін з ватагою удальцов відправився «за зипунами», тобто грабувати купецькі суду на Волзі і Каспії. Одним річковим і морським піратством злодійські козаки не стали обмежуватися. У 1669 році вони здійснили похід на «трухменские», тобто туркменські, землі, а потім влаштувалися на острові Свинячому (Санги-Мугань) біля узбережжя Азербайджану. Звідти вони стали робити набіги на материк.
У липні 1669 року проти них була спрямована каральна експедиція шахські влади на чолі з флотоводцем Менеды-ханом і 4000 війська. Разінці розгромили її і потопили більшість судів. Сам Менеды-хан ледве врятувався на трьох вцілілих суднах, але його син і дочка потрапили в полон. Стенька зробив дочка перської вельможі своєю наложницею.
Степан Разін після перемоги над персами. А. Александров
З цих звісток неможливо встановити точний титул і національність Менеды-хана. Він був, звичайно, перською підданим, але при цьому міг бути туркменом або азербайджанцем. Тому вираз «перська княжна» в даному випадку розпливчасто.
Є сумніви, що у Менеды-хана була дочка, яка потрапила до Разіну в полон. Про це далі.
Викуп
Неабияк збагатившись, Разін зі товариші почали думу думати: як би їм забезпечити за собою здобич і уникнути помсти перської та російського урядів. Російські власті теж оголосили полювання на Разіна, вредившего торгівлі і відносинам обох держав. Вихід був один: поділитися з царськими властями. Так, XVII століття вже знав таку річ, як «відкат».
Разін відправив в Астрахань до воєводи свого нарочного з повинною чолобитної від себе та всієї своєї братії. 25 серпня 1669 року в Астрахані було призначено велике торжество: Стенька складав свою здобич до ніг воєводи, князя Прозоровського, і просив, щоб його з людьми пропустили додому на Дон. «Взяти силою у козаків дари, що віз шахов купчина, і його товари, ми не сміли», – відписав, виправдовуючись, воєвода в Москву.
Місцеві влади не тільки дарували недоторканність бандитам натомість левової частки їх видобутку, але ще й запропонували персам викуповувати у козаків їх бранців. Сина ж перського воєначальника, Шебалду, Разін подарував Прозоровському. Збереглася чолобитна, в якій Шебалда просив відпустити його на батьківщину без викупу. В чолобитній він не згадував про сестру. Звідси і сумніви в тому, що вона у нього взагалі була.
Ну а якщо вона все-таки була, то більш імовірно, що її батько, шахський вельможа, постарався б викупити її першим справою. Та й для Разіна це була б непогана пожива.
Вигадка голландця
Дим без вогню рідко буває. Не виключено, що в оповіданні Стрейсса про утопленні полонянки відбилися чутки про диких звичаї в разинской ватазі. Характерно, що Стенька не просто топить «княжну», а як би приносить її в жертву Волзі.
У 1671 році патріарх московський Іоасаф зрадив Разіна та інших заколотників анафемі за відступництво від православ’я. У зв’язку з цим висловлювалися всякі припущення, зокрема й таке, що Разін прийняв іслам.
Більш вірогідною виглядає версія, що на Дону в 70-х роках XVII століття ще не устоялося канонічне православ’я. До церковної служби там густо домішувалися язичницькі обряди. Їх у великій кількості приносили вихідці з мордви та інших народів Поволжя. До речі, ці ж народи потім стали головною силою разинщины. Не виключено, що в тій вольниці десь відбувалися і архаїчні людські жертвопринесення.
Втім, принесення молодих дівчат в жертву духам річок – широко поширений у світі сюжет. Тому не виключено, що голландець, щоб надати своїй книзі більше «хайпи», просто вигадав цей епізод про «російських дикунів». Хто ж його міг перевірити?
