Теракт білогвардійців в Ленінграді, 1927

197


«Нас було троє: два славних хлопця, що зважилися на все: Дмитро і Сергій, і я – марковець-артилерист (учасник кубанських походів). Ми тільки що перейшли межу життя і смерті – кордон СРСР, невелику, неглибоку річку Сестру…», – так описував перехід радянсько-фінської кордону Віктор Ларіонов, білий капітан і лідер «ленінградської групи» диверсантів. Через кілька днів після переходу Сестри вони підірвали ленінградський Партклуб. За ці дні групу ледь не зловили разів десять: недосвідчені терористи могли запросто «погоріти» на будь-яку дрібницю. Вибратися з Радянського Союзу їм вдалося лише дивом.
Далеко не всі в таборі переможених змирилися з тим, що Громадянська війна завершилася. Більшовики білих емігрантів боялися і не збиралися припиняти боротьбу навіть за межами Росії. Тепер червоні і білі здійснювали «спецоперації» і «диверсії» (по суті, теракти) один проти одного. Однією з перших таких акцій було вбивство білого отамана А. В. Дутова чекістами на території Китаю в 1921 р. Щоб довести, що завдання виконано, виконавці ще й обезголовили тіло генерала через кілька днів після похорону. Усували білих генералів на території інших держав радянські спецслужби і пізніше. Але і білі не залишалися в боргу. Успішних терактів на їх рахунку менше, але вони все ж були.
У 1924 р. була створена Бойова організація генерала А. П. Кутепова (одного з вищих денікінських командирів), і кілька років нечисленні, але ідейні кутеповцы налагоджували мережу інформаторів в СРСР і посилали туди антибільшовицьку літературу. У 1927 р. Кутєпов перейшов до відправки в СРСР диверсантів.
Теракт белогвардейцев в Ленинграде, 1927 Война и мир
Генерал А. П. Кутєпов.
Метою було не просто помститися комуністам, але і дати сигнал населенню: мовляв, дивіться, є ще ті, хто бореться проти більшовиків, піднімайтеся! Треба було підірвати який-небудь партійні збори в Ленінграді. Для такої задачі вистачило трьох — загартованого в боях 30-річного капітана Ст. Ларіонова і двох 20-річних хлопців з Гельсінкі: Дмитра Мономахова і Сергія Соловйова. Бійці ці були безпартійні, але ненавиділи комуністів і готові були віддати життя, розраховуючись з ними за «зганьблену» Росію. Вождь групи Ларіонов писав: «Смерть їм, смерть цим гадам інтернаціоналу, бо всякий, що носить прізвисько «комуніст», відповідальний за кров Іпатіївського підвалу (прим. ред.: мова про вбивство царської сім’ї), винен у мільйонах інших вбивств, в оскверненні душі російського народу, винен у створенні тієї безодні ганьби, брехні, бруду та крові, куди впала Рідна земля».
Теракт белогвардейцев в Ленинграде, 1927 Война и мир
На Батьківщині
Через кордон кутеповцев перевів досвідчений провідник у ніч на 2 червня 1927 р. Межа тоді була на слабкому замку, і на річці Сестрі вистачало тихих місць. Незабаром провідник залишив бойову групу в самоті. Йшли вони по лісі більше доби: ніч, день, потім (після ночівлі на моху) ще ранок, поки не дійшли до станції Левашово, добре знайомої петербуржцю Ларіонову з дитинства. Звідси до Петербурга на приміському поїзді вже рукою подати. Настрій був бойовий, кутеповцы вирішили у разі необхідності вбивати тих, хто перешкодить виконати завдання. Спочатку вони були готові «перетворити в криваву кашу» гранатами «червоних», які могли б перевірити їх документи на шляху до Левашово. Потім, обговорюючи, що робити, якщо в поїзді перевіряють папери, Мономахів сказав: «Ліквідуємо без попередження перевіряючих…» Розумних підроблених документів у диверсантів не було. Зате вистачало зброї: маузер, наган, парабелум, гранати, пара банок з задушливими газами і кілька бомб системи Новицького.
Теракт белогвардейцев в Ленинграде, 1927 Война и мир
р. Сестра, 1920-ті рр. Зліва — Фінляндія, праворуч — СРСР.
Теракт белогвардейцев в Ленинграде, 1927 Война и мир
Левашово, поч. ХХ ст.
В Левашово кутеповцы купили їжу і коньяк, а потім неподалік, на ялинковій галявині в лісі, влаштували «базу» (там на голій землі потім спали). Потім Мономахів та Ларіонов поїхали в Ленінград на розвідку (до речі, назва міста Ларіонов в книзі про операції писав в лапках: в еміграції перейменування Петрограда не визнавали). З безлічі варіантів об’єктом атаки обрали Центральний Партклуб на набережній Мийки, 59. — будинок у серці міста, видний. Газети анонсували там зібрання кожен вечір. Треба сказати, Ларіонов відкинув інші варіанти з етичних міркувань. Наприклад, Клуб Комінтерну вирішив не чіпати із-за того, що там збиралася «безвуса молодь, що заблукала в радянських сутінках»; а в редакції «Ленінградської правди» було повно жінок, на яких, «навіть комуністок», рука у «белобандита» не піднялася.
Теракт белогвардейцев в Ленинграде, 1927 Война и мир
Наб. Мийки, д. 59. Вид з Невського пр. Сьогодні в будівлі розташовується готель.
Диверсія
Вибравши мету, Мономахів та Ларіонов повернулися в Левашово за зброєю і Соловйовим. Але в той вечір на поїзд диверсанти запізнилися: пішов у Ленінград прямо на їх очах. А вечір був п’ятничний, і тепер їм належало два зайвих дні провести в СРСР. Провели диверсанти їх, гуляючи по Ленінграду і оглянувши ще раз будівля Партклуба. Нарешті, в понеділок пішли «на справу». І ледь не провалилися, як кажуть, «по повній». Зухвало відчинивши двері, нашпиговані зброєю кутеповцы побачили у вестибюлі жінку «з нахабним обличчям»: виявилося, комуністку за прізвищем Брекс. За планом, будь-якого зустрічного на шляху в зал зборів клубу Мономахів повинен був бити по черепу» (так у Ларіонова, подальші цитати також з його тексту «Бойова вилазка в СРСР», Париж, 1931), але жінку побачити вони не очікували. Довелося розгубленим терористам проходити бюрократичну «совдепскую» процедуру: підійти до столу, розписатися в книзі — прізвище, номер партквитка… І тут диверсанти тричі мало не попалися: спочатку Ларіонов вказав в якості номера свого партквитка «34», що зробило його в очах Брекс чи не найстарішим більшовиком в країні; потім Соловйов дістав огидно зроблений фальшивий партквиток, і у відповідь на здивування товариша Брекс бурмотів виправдовує «так ми ж московські…», а значить, квиток і повинен виглядати незвично. На довершення цієї комедії терористи почали знімати плащі і вішати їх на вішалку, тому зброю з кишень плащів довелося майже на увазі Брекс перекладати… Все відбувалося швидко, так що дивом «в тім’я битий» комуністка зброї не помітила. Після цього Ларіонов нарешті піднявся в зал зборів. Там виявилося кілька людей. І довелося йому, ледь увійшовши, ніяково вийти за двері.
Теракт белогвардейцев в Ленинграде, 1927 Война и мир
Бомби, знайдені пізніше в інших білих терористів.
Не залишалося нічого, крім як знову відкласти операцію і йти на вокзал, щоб вкотре спати в лісі, під дощем і моху. В кінці цього поганого дня з Ларіоновим сталося те, що у петербуржців часто буває біля будівлі Гостинного Двору на Невському: його гукнув знайомий, шкільний приятель у військовій (а значить, «червоної») формі. Ларіонов пощастило: він виявився досить тактовним і не став розпитувати білого емігранта про мету приїзду в СРСР. На наступний день, 7 червня, повні рішучості кутеповцы знову пішли на штурм Партклуба. На цей раз увійшли вже сміливо, привіталися з Брекс, розписалися і піднялися в зал. Там чоловік 35 сиділо на семінарі: викладали Ленінградського Комуністичного Університету, Інституту Червоної професури, студенти, в основному члени партії. Так Ларіонов описував подальші події:
«Закриваю за нами двері. Я кажу моїм друзям одне слово: «можна» […]. Секунду Димитрій та Сергій вовтузяться на підлозі над портфелями, спокійно і діловито знімаючи останні запобіжники з гранат… Распахиваю двері для відступу… Сергій розмахується і відскакує за кут. Я отскакиваю слідом за ним… Бомба пропищала… і замовкла. Ще секунда тиші, і раптом страшний нелюдський крик:
— А… а… а… а… Бомба!..
Я, як автомат, кинув балон [c задушливими газами] у бік буфету і гуртожитки і побіг по сходах… На майданчику мені вдарило по вухах, по спині, по потилиці дзвоном тисячі розбитих одним ударом стекол: це Діма метнув свою гранату.
Збігаю сходами…
По всьому дому линуть дикі крики, шурхіт біжать ніг і писк, такий писк — як якщо б тисячі щурів і мишей потрапили під гігантський прес…
У передпокої-вестибюлі з дико виряченими очима підбігає до мене тів. Брекс.
— Товаришу, що сталося? Що сталося? — ледве видавлює вона з себе…
— Вибухнула пекельна машина, біжіть в міліцію і в ГПУ — живо!!! — кричу на неї командним голосом.
Вона вибігає за двері й дико кричить на Мийку:
— Міліція!!! Міліція-а-а!..»
Теракт белогвардейцев в Ленинграде, 1927 Война и мир
Газетна замітка.
Через кілька секунд спустився і Діма, злегка закривавлений — зачепило вибухом. Але не забув забрати з вішалки плащ! Ларіонов і Мономахів помчали в сусідній провулок, назустріч міліціонерам. «Що ви тут бачите?, — закричав на них Ларіонов. — Там кидають бомби, маса поранених… Біжіть швидше… Карети швидкої допомоги… Живо!» Розгублені міліціонери підкорилися, і тут же терористи змішалися з натовпом, вийшли на Невський і взяли візника: «На вокзал!» По дорозі Дмитро розповів Ларіонову, як в Партклубе натрапив на «якогось довговолосого», який «танцював переді мною». Який бовтається під ногами Мономахів поранив пострілом «в пузо»: «довговолосий схопився обома руками за зад і повільно сів на підлогу, а я пішов далі…» Радянська преса писала, що тов. Ямпільський сміливо намагався затримати терориста і схопив його за руку, але той встиг дістати пістолет. Поранення Ямпільського виявилося смертельним. Ще 26 осіб в результаті вибухів бомб були поранені (14 з них — важко).
Теракт белогвардейцев в Ленинграде, 1927 Война и мир
Фінляндський вокзал, поч. ХХ ст.
Діставшись до Левашово, Ларіонов і Мономахів зустріли там Соловйова. Сергій зумів сісти на той же поїзд. Йому довелося тікати від будівлі Партклуба: якийсь час за ним гнався місцевий двірник. Вдалося втекти від погоні і доїхати на трамваї до вокзалу. У поїзді Соловйова ледь не затримали: не вистачило 50 коп. на квиток, але одна з попутчиц зглянулася і заплатила за нього. Возз’єднавшись, всі троє кинулися до кордону. В дорозі натрапили на прикордонний патруль і втекли в ліс, відстрілюючись (вбили собаку-шукача). Знайшовши в глухий частіше яму, диверсанти залягли в ній на 16 годин і годували там комарів. Тільки на наступну ніч білогвардійці вийшли до річки Сестри і залишили СРСР.
Теракт белогвардейцев в Ленинграде, 1927 Война и мир
Ст. Ларіонов.
Хороших для емігрантів наслідків теракт не мав: лише став ще одним приводом для дискредитації Білого руху. Тероризм білих в радянській пресі пояснювався підступами Англії і «Інтелідженс Сервіс», Фінляндії (нібито зброєю Ларіонова забезпечив контрольований англійцями фінська генштаб) і Франції. Як склалася доля Д. Мономахова, ми не знаємо. С. Соловйов загинув під Петрозаводськом вже в серпні 1927 р. брав участь у ще одній спробі диверсії. Ст. Ларіонов закликав до боротьби будь-якими засобами, заснував мілітаристську монархічну організацію «Біла ідея»; потім воював у РОА як офіцер-контррозвідник, підтримавши гасло «хоч з чортом, але проти більшовиків!» Після 1945 р. Ларіонов жив у Мюнхені, помер після 1984 р. Генерала Кутепова після продовження спроб терактів на території СРСР співробітники ОГПУ викрали в Парижі в 1930 р. і вбили. Після цього Бойова організація диверсії припинила.
Теракт белогвардейцев в Ленинграде, 1927 Война и мир
Книга Ларіонова про події 1927 р.
Ще кілька груп молодих диверсантів, посланих Кутєповим в СРСР у 1927 р., загинули. Одночасно з Ларіоновим ще одна група була відправлена до Москви (Марія Захарченко, племінниця Кутепова, Ю. і Петерс із завданням підірвати гуртожиток ОГПУ. Закладену ними бомбу виявили раніше вибуху (за однією з версій, терористів здав радянський «кріт», що пробрався в організацію). Захарченко і Петерсу довелося йти від переслідування. Обидва були вбиті на шляху до кордону. Терор, і червоний, і білий, продовжував забирати життя російських людей.
Костянтин Котельников