Багато хто до цих пір не готові змиритися з тим, що імператор Олександр II продав американцям Аляску. Але мало хто знає, що представники США, користуючись слабкістю Радянської Росії в перші роки після революції, збиралися купити і Камчатку. Ця угода, яка могла мати величезні геополітичні наслідки, не відбулася з ряду причин.
Американці на Камчатці
Американці, які почали активно освоювати північні води Тихого океану після приєднання Аляски, нерідко запливали до камчатським берегів. В кінці XIX століття тут господарювали іноземні браконьєри, у величезній кількості истреблявшие китів, морських котиків і каланов. У водах південно-західній частині півострова рибалки з Каліфорнії добували тріску. Камчатських моржів до початку ХХ століття американські китобої знищили повністю.
Користуючись послабленням контролю царського уряду над околицями, на Камчатку кинулися і промисловці з США, снаряжавшие геологічні експедиції в прагненні знайти новий Клондайк. Таким чином, про природні багатства півострова в Америці були добре обізнані.
Ініціатива Вандерлипа
У 1920 році Рада народних комісарів у Москві отримав лист від американського бізнесмена Вашингтона Бейкера Вандерлипа, який стверджував, що він діє від імені тоді ще кандидата в президенти Уоррена Гардінга (згодом переміг на виборах). Посилаючись також на спорідненість з одним із найбагатших людей США банкіром Френком Вандерлипом, автор листа звернувся до Леніна з пропозицією продати Камчатку Сполученим Штатам, обґрунтовуючи це необхідністю спільних дій проти Японії. Він підкреслив, що краща саме продаж території, а не здача в оренду.
Підприємець середнього рівня Вандерлип мав підстави цікавитися віддаленим півостровом. Будучи співробітником «Східної об’єднаної гірничодобувної компанії», він ще в кінці XIX століття брав участь у пошуках золота на Камчатці. Це починання виявилося провальним, однак Вандерлипу стало відомо про нафтоносних полях на півострові. Про них він згодом розповів Рокфеллерові, але магнат проектом не зацікавився.
Знову Камчатка опинилася в полі зору Вандерлипа після революції. До цього часу за його спиною стояв синдикат великих бізнесменів з Лос-Анджелеса, а можливо, і американські політичні діячі, яких він зумів переконати у вигодах освоєння радянського Далекого Сходу.
Зовнішньополітична ситуація
Щоб зрозуміти, наскільки реалістичним був план Вандерлипа, слід враховувати тодішню зовнішньополітичну ситуацію на схід від Байкалу. З 1920 по 1922 рік тут існувала юридично незалежна Далекосхідна республіка – буферна держава, офіційно визнане Москвою через японської загрози. Було заявлено демократичний і капіталістичний устрій цієї країни.
На момент проголошення ДВР в числі її земель опинилася і Камчатка, де раніше існувала місцева прорадянська адміністрація. Створення ДВР запобігло війну з Японською імперією – у більшовиків, зайнятих Польщею, не було можливості воювати на два фронти. Але Ленін все-таки розумів, що повного контролю над територіями, де знаходяться японські війська, він не має. Тому від пропозиції Вандерлипа лідер більшовиків не відмахнувся повністю.
Ідея про продаж була відхилена. Однак на здачу півострова в концесію на 50 років вождь світового пролетаріату погодився, пояснюючи це в тому числі можливістю посіяти ворожнечу в капіталістичному світі. Згідно з проектом договору, мова йшла про розробку нафтових родовищ і навіть створення американської військово-морської бази в Авачинській бухті поблизу Петропавловська-Камчатського. Але події розвивалися стрімко.
Результат авантюри
У 1921 році в ДВР за підтримки японців стався білогвардійський переворот, поширився і на Камчатку (яка до того часу юридично вже була передана назад в РРФСР). Білі залишалися в Петропавловську до осені 1922 року, і залишили його, евакуювавшись на пароплавах «Магніт» і «Сишан», після того, як японські війська пішли з Владивостока. Оскільки небезпека прямого захоплення земель східним сусідом минула, розмови про продаж Камчатки американцям зовсім втратили сенс.
Концесійний проект не здійснився. Незважаючи на зусилля Вандерлипа, уряд США відмовився на той момент дипломатично визнавати Радянську Росію. На слуханнях у сенаті Уоррен Гардінг заявив, то ніякого відношення до концесійних переговорів не має. Вандерлип попросив у Москві про продовження термінів підписання договору, але і в 1923 році йому не вдалося переконати вашингтонських політиків. Документ так і залишився лише прожектом. Невдача бізнесмена, якому не вистачило впливовості, дала привід американським журналістам іронічно охрестити його «ханом Камчатки».
Незважаючи на такий результат, доводиться визнати, що в умовах нестабільності після Громадянської війни і політичної роздробленості Росії Камчатка цілком могла стати «слабкою ланкою» і розділити долю Аляски. Втрати СРСР у цьому випадку виявилися б невимірними, оскільки величезний півострів – ключ до всієї північної частини Тихого океану.
Христина Рудич
Джерело: http://gerold.lviv.ua/
