Сиділа я якось в интернетиках так натрапила на книжку широко обговорювану. Дай, думаю, почитаю. Взялася читати — так відірватися не змогла. Мені сподобалася чуттєвість головної героїні і опис характерів і стосунків. Прочитала за пару вечорів та полізла в інтернет за відгуками, ділитися враженнями.
Тут-то і почалося найцікавіше: виявляється, що я (студентка одного з провідних технічних вузів, інтелігентна, як мені здавалося, дівчина) — заклопотана дура без почуття смаку, так і збоченка до того ж. Ну, а як же ще? Книга-то — «П’ятдесят відтінків сірого»! Якщо вона і могла мені сподобатися, так це тільки тому, що у мене не було сексу три роки, або я хочу заміж за мільйонера, або, того гірше, беру участь у кривавих оргіях!
А найогидніше, що так вважають всі оточуючі мене люди. Мені доводиться брехати, що я цю книгу не читала, бо інакше мені доведеться обговорювати з ними, як вона погана і як погані ті, хто її прочитав. Прикро, однак.
