Ось звідки у наших людей така пристрасть обурюватися і критикувати? Що завгодно критикувати, чим завгодно обурюватися, варто воно того, чи не варто. Особливо якщо не стоїть.
Стали у нас в районі дитячі майданчики реконструювати. Для початку демонтують старе — гойдалки, гірки-драбинки, лавки-пісочниці. Відразу ж:
— Що ж роблять, іроди? Це ж тут стільки років стояло!
Років за тридцять особисто я ручаюся. Стан усього цього відповідне.
Наступний етап — майданчик покривають асфальтом. Технологія така. Тут же:
— Що ж роблять, іроди? Мабуть стоянку будують, мати їх перемати!
Поруч висить малюнок майбутнього майданчика, але кого це хвилює?
— При комуністах такого не було!
Екшн сно, при комуністах там була смітник звалищного типу.
Ставлять нове обладнання — обурення вже тихіше, але тим не менш:
— Вигадали! У наш час такого не було!
Останній етап — майданчик покривають гумовим «килимом» для безпеки. І знову бурчання. Яке — я думаю, і так ясно.
Далі бурчати немає сенсу: їх же діти-онуки радісно освоюють оновлену майданчик. Але все одно:
— Ні, ну от було ж… Ну ось пам’ятаєте… А ці… А ось у наш час… Ось тут така драбина була… Я на неї в дитинстві…
Люди, ну хіба не можна без такого негативу — безглуздого і нещадного? Адже зараз видно, що ви задоволені тим, як на оновленому майданчику ваша ж дрібнота грає. Навіщо було цілий місяць гундеж розводити, а?