Подбай про себе сам

24

Моя задолбашка відноситься до батьківського піклування, а точніше до її вибірковості і егоїстичної спрямованості.

— Ні, ми самі виберемо тобі, що ти будеш носити, ти ще не доріс вибирати одяг собі сам! Кажеш, що підходить за розміром і взагалі що завгодно готовий вибрати, лише б закінчити це? Ну, ми ще пройдемо мільйон магазинів і рядів, хоч ти втомився тягатися по жарі цілий день, купуючи тобі неприємні речі.

— Весь клас тебе травить? Просиш розібратися з проблемою? Емм, щось голова болить, в спині судома і дупа така важка сьогодні… та й взагалі, ти вже дорослий, вміти постояти за себе сам, там всього-тридцять оборзевших від безкарності рив. До того ж, минулого разу вони сказали, що ти сам перший всіх завжди обзиваєш, а вони-то точно не брешуть, щоб себе вигородити, так що слідкуй спершу за мовою!

Тобто в розумінні таких батьків людина не здатний сам собі вибрати те, що йому подобається і що йому приємно, але при цьому в змозі піти проти більшості і вийти переможцем з цього протистояння. Або навпаки — їм здається, що у нього вистачає сил, розуму і досвіду, щоб перекричати, переспорити і задавити авторитетом натовп, але при цьому бракує для самостійного вибору портков.

— Ох, який ти став замкнутий, нам нічого не розповідаєш, не ділишся зовсім, а раніше не відходив.

Раніше:

— Мамо, подивися, що я намалював!

— Мені ніколи.

— Пап, я хотів оце спитати…

— Я зайнятий.

— Мама, давай подивимося фільм!

— Я втомилася, голова болить (чомусь завжди після таких прохань).

— Тато, давай в футбол пограємо!

— Я знову зайнятий.

Тобто дитина повинна як тваринка підбігати по команді і приділяти батькам рівно стільки часу, скільки їм хочеться, і рівно тоді, коли у них є порив посюсюкаться, але як тільки він зникає — нехай іде собі в будку і не діє на нерви. А те, що після такого явного зневажливого ставлення у дитини пропадає всяке бажання ділитися чим-небудь, стає несподіванкою.

І, мабуть, фініш — це відвертий шантаж і залякування по типу «Ось помремо — і як ти жити будеш?» або «А ось деякі діти без мами з татами живуть, їм ніхто нічого не вибирає і не купує». Плюс подальші аргументи на рівні «в Африці діти голодують» та використання наївності і неймовірного довіри дитини укупі зі страхом втрати близьких як засіб маніпуляції.

Чи варто говорити, що після такого людина стає безвольною лялькою, не здатної жити самостійно, або шле батьків до біса, так як ті зловживали своїм авторитетом і його довірою, в результаті втративши і те, і інше.

І в якому місці це турбота?