Останній людожер і «Чорний Гітлер» Іді Амін

139

Історія ХХ століття знає чимало диктаторів, чиї імена і через десятиліття після їх повалення або смерті співвітчизники вимовляють зі страхом, ненавистю чи презирством. Найбільш страшні і «людожерські» (іноді в буквальному сенсі) диктатури в новітній історії існували в країнах «третього світу» — у азіатських та африканських державах.
Скільки вже у нас було цих специфічних африканських правителів, ось пам’ятайте тему
Канібалізм як національний бренд або наприклад
про Президента, який з’їв скарбницю. А от взагалі
Прихід до влади диктатора врятував країну від смерті, але сьогодні у нас буде новий персонаж.
В Уганді з 1971 по 1979 роки перебував у владі фельдмаршал Іді Амін Дада. Його називали «Чорним Гітлером», втім, симпатії до фюрера третього рейху диктатор однією з найбільш бідних африканських країн і сам не приховував. В історію Африканського континенту вісім років диктатури Амін Дада увійшли як одна з найбільш кривавих сторінок. Незважаючи на те, що в багатьох країнах континенту перебували при владі авторитарні лідери, ім’я Іді Аміна стало прозивним.

Саме він розгорнув жорстокий терор проти ненависних йому груп угандійців — спочатку проти вихідців з Індії, значні громади яких проживають у багатьох східноафриканських країн, потім — проти християнського населення країни. На Заході Іді Аміна завжди зображували карикатурним персонажем — адже багато його вчинки всерйоз сприймати було неможливо. Чого варті пропозицію перенести штаб-квартиру ООН в Уганду або вимога призначити його новим главою Британської Співдружності замість англійської королеви?
Прихід його до влади – природний наслідок племінний боротьби, що розгорілася в Уганді в перші ж роки незалежності. У країні налічувалося сорок племен, які проживали в різних місцевостях по-різному віддалених від столиці, і займали різні соціальні ніші. Фактично Уганда була роздроблена на племінні союзи, і вожді племен користувалися справжнім авторитетом, чого не скажеш про офіційної влади. І перший прем’єр-міністр країни, Мілтон Оботе, зважився об’єднати Уганду в цілісну державу і надати їй ‘цивілізована’ характер. Краще б він цього не робив, скажуть багато. Оботе, можна сказати, порушив крихку рівновагу великого племінного союзу. Як кажуть, добрі наміри ведуть до пекла.
Як і у багатьох африканських диктаторів, точні дата та місце народження людини по імені Іді Амін Розумі Дада невідомі. Тому прийнято вважати, що він народився 17 травня 1928 року, швидше за все — в Koboko або Кампалі. Батько Іді Аміна Андре Ньябире (1889-1976) походив з народності kakwa і спочатку сповідував католицизм, але потім перейшов в іслам. Мати, Асса Аатте (1904-1970) належала до народності лугбара і працювала медсестрою, хоча насправді була племінний знахаркою і чаклункою. Коли у 39-річного Андре Ньябире і 24-річної Асса Аате з’явився малюк — богатир, вже в перший тиждень важив п’ять кілограм, ніхто з родичів не здогадувався, що через чотири з гаком десятиліття він стане одноосібним правителем Уганди. Хлопчика назвали Йди Аво-Онго Анґу Амін. Він ріс міцним і високим хлопцем. У зрілі роки Йди мав зріст 192 см. і важив понад 110 кілограм. Але якщо фізичними даними природа юного угандця не обділила, то з утворенням у хлопця складалося гірше.
Він до кінця 1950-х рр. залишався неписьменним, не вмів читати і писати. Зате відрізнявся величезною фізичною силою. Саме фізичні дані і зіграли головну роль у подальшій долі Іді Аміна.

У 1946 році Іди Аміну було 18 років. Змінивши ряд занять, начебто продавця солодкого печива, міцний хлопець вирішив завербуватися на службу в колоніальні війська і був прийнятий помічником кухаря у стрілецьку дивізію. У 1947 р. він був прийнятий на службу в 21-ю дивізію Королівських африканських стрільців, яка в 1949 р. передислокувалася в Сомалі для боротьби з місцевими повстанцями. Коли на початку 1950-х рр. в сусідній Кенії розпочалося знамените повстання «Мау-мау», туди були перекинуті частини британських військ з сусідніх колоній. Опинився в Кенії і Іді Амін. Саме під час служби в армії за ним закріпилося прізвисько «Дада» — «Сестра». Насправді, немилозвучне для російського солдата прізвисько в угандійському підрозділі було чи не похвальним — Іді Амін часто міняв коханок, яких приводив у свій намет. Командирам він представляв їх своїми сестрами. Тому товариші по службі і прозвали велелюбного солдата «Сестрою»
Під час служби в колоніальних військах Іді Амін запам’ятався командирам і товаришам по службі неймовірною сміливістю та жорстокістю щодо повстанців, проти яких воювали Королівські африканські стрілки. Крім того, Іді Аміна не підводили і його фізичні дані. Дев’ять років — з 1951 по 1960 рр. він залишався чемпіоном Уганди з боксу у важкій вазі. Завдяки цим якостям військова кар’єра абсолютно неграмотного солдата складалася вдало. Вже в 1948 р., через рік після початку служби, Іди Аміну було присвоєно звання капрала, в 1952 р. — сержанта, а в 1953 р. — ефенді. Для королівського африканського стрілка дослужитися до звання «ефенді» — уоррент-офіцерів (приблизний аналог прапорщика) було межею мріянь. Офіцерами в колоніальних військах були тільки європейці, тому можна сміливо стверджувати, що Іді Амін вже до 25 років зробив максимально можливу для африканця в британській армії кар’єру. Вісім років він служив «ефенді» в батальйоні Королівських африканських стрільців, а в 1961 р. став одним з двох угандійських унтер-офіцерів, які отримали лейтенантські погони.

9 жовтня 1962 р. Уганда отримала незалежність від Великобританії. Президентом країни був проголошений шинку (король) племені буганда Едуард Мутеса II, прем’єр-міністром — політик з племені ланго Мілтон Оботе. Проголошення державного суверенітету означало і необхідність створення власних озброєних сил країни. Їх було вирішено будувати на основі розквартированих в Уганді підрозділів колишніх Королівських африканських стрільців. Командний склад «стрільців» з числа угандійців влився до складу формуються збройних сил країни.
Трохи передісторії. Елітним в країні вважалося плем’я буганда. Бугандийцы – християни, вони сприйняли англійську культуру від колишніх колонізаторів, проживали в столичному регіоні, а в столиці займали різні привілейовані посади. До того ж буганда – саме велике плем’я. Вождь бугандийцев король Фредді користувався довірою у Оботе, який зробив його першим президентом країни. Бугандийцы підняли голову ще більше. Але при цьому розгнівались представники інших племен, які відчували утиски з боку бугандийцев. У тому числі обдуреним вважало себе нечисленне плем’я Ланги, до якого належав Оботе. Щоб зберегти справедливий порядок, Оботе почав урізати повноваження короля Фредді, що призвело до незадоволення новим, вже з боку бугандийцев. Врешті-решт вони почали проводити широкі акції, вимагаючи відходу Оботе з влади. Тому нічого не залишалося, як вдатися до сили.
Вибір припав на другу людину в угандійський армії, заступника головнокомандувача Іді Аміна. Амін володів усіма потрібними Оботе якостями: був представником племені Kakwa, відсталого і проживає на далекій околиці країни, внаслідок чого вважався чужинцем; не говорив по-англійськи і сповідував іслам; був фізично міцний, яростен і енергійний, а сільська тупість і напористість дозволяла йому не рахуватися з будь-якими умовностями.
Амін, зазвичай, швидко виконав наказ прем’єра: обстріляв резиденцію президента. Король Фредді був кимось попереджений про майбутній напад і встиг напередодні бігти. Він виїхав в Англію, де благополучно прожив решту днів і мирно помер.

Ця невелика послуга сильно зблизила Аміну з Оботе. Амін все більше зростав по службі і став довіреною особою прем’єр-міністра. Настільки швидкий зліт був унікальним для представника племені kakwa; жителі Кампали, що належать до цього племені, виконували тут саму низькооплачувану роботу: kakwa були двірниками, таксистами, телеграфистами, чорноробами.
Поступово Амін став другою людиною в державі, виявляючи глибоку відданість вітчизні та главі уряду.
Іді Амін Дада був призначений головнокомандуючим збройними силами Уганди, а в 1968 р. йому було присвоєно звання генерал-майора. Отримавши майже необмежений контроль над армією, Іді Амін став зміцнювати свій вплив у збройних силах. В першу чергу, він наповнив угандийскую армію своїми одноплемінниками kakwa і лугбара, а також нубійцями, вірменами з Судану ще в колоніальну епоху.
Прийняв іслам у 16-річному віці, Іді Амін завжди віддавав перевагу мусульманам, які переважали серед представників перерахованих народів. Природно, що президент Мілтон Оботе бачив у такій політиці Іді Аміна серйозну загрозу своїй владі. Тому в жовтні 1970 р. Оботе взяв на себе функції головнокомандуючого збройними силами країни, а Іді Амін знову виявився заступником головкому. Одночасно спецслужби розпочали розробку Іді Аміна як відомого корупціонера. Генерала могли заарештувати з дня на день, тому коли наприкінці січня 1971 р. президент Мілтон Оботе перебував у Сінгапурі на саміті Британської Співдружності, Іді Амін здійснив військовий переворот 25 січня 1971 р. 2 лютого генерал-майор Іді Амін проголосив себе новим президентом Уганди і повернув собі повноваження головкому збройних сил.

Чого-чого, а хитрості малограмотному африканського стрілку було не позичати. Для того, щоб завоювати прихильність світової громадськості, Іді Амін пообіцяв, що скоро передасть владу цивільному уряду, звільнив політичних ув’язнених, тобто всіма силами зображав із себе прихильника демократії. Новий глава держави намагався заручитися заступництвом Великобританії та Ізраїлю. Він прибув до Ізраїлю з метою отримання фінансової допомоги, але не зустрів підтримки у керівництва країни. Образившись на Ізраїль, Іді Амін розірвав дипломатичні відносини Уганди з цією країною і переорієнтувався на Лівію. Муаммар Каддафі, сам не так давно прийшов до влади, надавав підтримку багатьом антизахідних і антиізраїльських режимам і національним рухам. Не став винятком і Іді Амін.
Як союзник Лівії, він міг розраховувати і на допомогу з боку Радянського Союзу, ніж незабаром скористався. СРСР здійснював військову допомогу Уганді, яка полягала, насамперед, в поставках зброї. Швидко забувши про демократію, Іді Амін перетворився на справжнього диктатора. Його титул звучав так: «Його Величність Довічний Президент, Фельдмаршал Аль-Хаджі Доктор Іді Амін, Повелитель усіх звірів на землі і риб у морі, Завойовник Британської Імперії в Африці взагалі і в Уганді зокрема, кавалер орденів „Хрест Вікторії“, „Військовий хрест“ та ордена „За бойові заслуги“».
Зміцнивши свою владу, Іді Амін приступив до політики жорстоких репресій. Першими під удар потрапили представники військової еліти, які не згодні з політикою Іді Аміна.
Одним з найбільш кривавих убивств стала розправа над головнокомандувачем армії Сулейманом Хусейном. Його забили збройними прикладами у в’язниці, а відрізали голову і відправили Аміну, який замкнув її в морозильній камері свого величезного холодильника. Пізніше голова Хуссейна з’явилася під час розкішного бенкету, на який Дада зібрав багато високопоставлених гостей. У самий розпал свята Амін в руках виніс голову в зал і раптом вибухнув лайкою і прокльонами на її адресу, став кидати в неї ножі. Після цього нападу він наказав гостям піти.

Втім, вже з самого початку Амін вбивав не тільки офіцерів. Бандитські замашки диктатора і його соратників дозволяли їм розправлятися з кожним, хто мав багато грошей або намагався докопатися до кривавої правди. Такими цікавими виявилися два американці, які працювали журналістами в різних угандійських виданнях. Вони брали інтерв’ю у одного полковника, колишнього таксиста. Коли йому здалося, що вони хочуть занадто багато знати, він зв’язався з Аміном і отримав коротку відповідь: «Убий їх’. В одну мить з двома американцями було покінчено, а ‘Фольксваген’ одного з них тут же став власністю полковника.
До травня 1971 р., тобто за перші п’ять місяців перебування при владі, в результаті репресій загинули 10 000 угандійців — старші офіцери, чиновники, політичні діячі. Велика частина репресованих належала до племен ачолі і ланго, які були особливо ненависні Іди Аміну.
Тіла вбитих скидали в Ніл — на поталу крокодилам. 4 серпня 1972 року Іді Амін почав кампанію проти «дрібнобуржуазних азіатів», як він назвав численних вихідців з Індії, які проживали в Уганді та активно займалися бізнесом. Всім індійцям, а їх у країні перебувало 55 000 чоловік, було наказано протягом 90 діб покинути Уганду. За рахунок експропріації бізнесу і майна вихідців з Індії угандійський лідер планував поліпшити власний добробут і «віддячити» за підтримку одноплемінників — офіцерів і унтер-офіцерів угандійський армії.

Наступним об’єктом репресій режиму Іді Аміна стали угандійський християни. Хоча мусульман на той період в Уганді налічувалося всього 10% населення країни, християнське більшість зазнала дискримінації. Архієпископ Уганди, Руанди і Бурунді Янани Лувум, намагаючись захистити свою паству, звернувся до Іди Аміну з петицією. У відповідь президент Уганди під час особистої зустрічі з архиєпископом, що сталася в готелі «Ніл» в лютому 1977 року, власноруч застрелив високопоставленого священнослужителя. Репресії проти найбільш освічених верств населення, корупція, розкрадання майна перетворили Уганду в одну з найбідніших держав Африки. Єдиною статтею витрат, на яку не шкодував грошей Іді Амін, залишалося зміст угандійський армії.
Іді Амін позитивно оцінював особистість Адольфа Гітлера і навіть збирався поставити в Кампалі пам’ятник фюрера Третього Рейху. Але в кінцевому підсумку від цієї ідеї угандійський диктатор відмовився — на нього чинило тиск радянське керівництво, яке побоювалося дискредитації СРСР подібними діями Іді Аміна, який продовжував отримувати радянську військову допомогу. Вже після повалення Іді Аміна з’ясувалося, що він не тільки жорстоко знищував своїх політичних супротивників, але і не гребував вживати їх у їжу. Тобто, поряд з центральноафриканским диктатором Бокассой, Іді Амін увійшов в новітню історію і як правитель — канібал.
Трупи своїх ворогів Іді Амін згодовував крокодилам. Сам він теж пробував людське м’ясо. «Воно дуже солоне, навіть більш солоний, ніж м’ясо леопарда, — розповідав він. — На війні, коли нема чого їсти, і хто із твоїх товаришів поранений, ти можеш його вбити і з’їсти, щоб вижити».

Іді Аміна і Муаммара Каддафі
Іді Амін продовжував тісно співпрацювати і з Організацією визволення Палестини, представництво якої він розмістив в приміщенні колишнього ізраїльського посольства в Кампалі. 27 червня 1976 року в Афінах був викрадений літак французької авіакомпанії «Ейр Франс». Захопили бойовики Народного фронту звільнення Палестини і німецької ліворадикальної організації «Революційні осередки» взяли в заручники пасажирів, серед яких було багато громадян Ізраїлю. Іді Амін дав дозвіл посадити викрадений літак в аеропорту Ентеббе в Уганді. Бойовики НФОП поставили умову — звільнити 53 палестинських бійців із в’язниць Ізраїлю, Кенії і ФРН. В іншому випадку вони погрожували розстріляти всіх пасажирів літака. Ультиматум закінчувався 4 липня 1976 р., але 3 липня 1976 р. в аеропорту Ентеббе була проведена блискуча операція ізраїльського спецназу. Всі заручники були звільнені.
Сім бойовиків, які захопили літак, і двадцять солдатів угандійський армії, які намагалися перешкодити операції, були вбиті. Одночасно були підірвані всі військові літаки ВПС Уганди в аеропорту Ентеббе. Ізраїльський спецназ втратив двох військовослужбовців, серед яких був командував операцією полковник Йонатан Нетаньяху — старший брат майбутнього прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху. Але ізраїльські спецназівці забули звільнити 73-річну Дору Бліх, яка була доставлена в лікарню Кампали через погіршення самопочуття. Іді Амін, який прийшов в сказ після вражаючого «рейду в Ентеббе», наказав її перестріляти (за іншою версією — особисто задушив стареньку ізраїльтянку).

Але найбільшою помилкою Амін Дада став початок війни з сусідньою Танзанією — набагато більш великої за площею і чисельністю населення країною. Крім того, Танзанія ставилася до дружніх Радянському Союзу африканським країнам, а її лідер Джуліус Ньерере дотримувався концепції африканського соціалізму. Після початку війни з Танзанією Уганда позбулася підтримки з боку країн соціалістичного табору, а із країнами Заходу стосунки були зіпсовані ще раніше. Іди Аміну залишалося розраховувати лише на допомогу арабських країн, в першу чергу — Лівії. Тим не менш, угандійська армія вторглася в провінцію Кагера на півночі Танзанії. Це було фатальною помилкою. Танзанійські війська, яким на допомогу прийшли озброєні формування угандійський опозиції, вибили армію Іді Аміна з території країни і вторглися в саму Уганду.
11 квітня 1979 року Іді Амін Дада в спішному порядку покинув Кампали. Він виїхав до Лівії, а в грудні 1979 р. перебрався в Саудівську Аравію.
Колишній диктатор влаштувався в Джидді, де благополучно прожив ще майже чверть століття. 16 серпня 2003 року, у віці 75 років, Іді Амін помер і був похований в Джидді (Саудівська Аравія). Життєвий шлях кривавого диктатора, якого прозвали «Чорним Гітлером», закінчився досить благополучно: Іді Амін помер у своєму ліжку , доживши до похилого віку, на відміну від численних жертв свого режиму.

Іді Амін вважається однією з найбільш курйозних, одіозних і епатажних особистостей XX століття. Він залучений в безліч безпрецедентних трагікомічних випадків, які згодом зробили його героєм безлічі історій і анекдотів. На Заході та у деяких країнах Східної Європи він вважався ексцентричної і комічної персоною і постійно висміювався в карикатурах.
Амін був надзвичайно схильний до різноманітних нагород, тому він подовжив своє вбрання, щоб помістити на ньому більшість британських медалей та інших нагород Другої світової війни, скуплених у колекціонерів. Диктатор став об’єктом глузувань іноземних журналістів ще й тому, що присвоїв собі безліч пишних і абсолютно не відповідних дійсної влади Аміна титулів, наприклад, «Приборкувача Британської імперії» і «короля Шотландії».
Крім претензій стати главою Британської співдружності націй замість королеви Великобританії, в 1974 році Амін пропонував перенести штаб-квартиру ООН в Уганду, мотивуючи це рішення тим, що в його країні знаходиться «географічне серце планети»
Одним з найбільш абсурдних рішень Аміна вважається його ефемерне оголошення одноденної війни Сполученим Штатам Америки. Диктатор Уганди оголосив війну тільки для того, щоб на наступний день оголосити себе переможцем.
Ставши повноправним диктатором своєї країни, Амін продовжував займатися спортом, зокрема автоспортом (свідченням того стало придбання декількох гоночних автомобілів), а також захоплювався мультиплікаційними фільмами Уолта Діснея.
Відомо, що диктатор Уганди вважав своїм вчителем і кумиром Адольфа Гітлера і навіть збирався поставити пам’ятник фюреру, але був зупинений Радянським Союзом, з яким Амін встановив тісні зв’язки.
Також після закінчення його правління підтвердилися, у тому числі від нього самого, відомості, що Амін був канібалом і вживав у їжу вбитих супротивників і інших підданих, зберігаючи частини їх тіл у великому холодильнику резиденції поруч з прийнятими на аудиенциях нічого не підозрюють іноземними делегаціями

Проте ось таку думку я зустрів на одному з сайтів в мережі: «Стандартна інфа аля «вікі», яка часто робилася не зовсім військовими спецкорами, або іншими словами — приїжджало тіло на 3 дні, сиділо у готелі, робило пару фоток з балкона і валило назад в цивілізацію статтю продавати.
Плюс, Англійці, потрапили у ИдиАмина в немилість, всіляко підігрівали будь-яку тему, яка його скине, включаючи цілковита нісенітниця.
Я провів там щасливе дитинство, був не раз і в палаці, і на фазенді Іді Аміна — нормальний дядько