Основи дурості і быдлячества

54

Я, чесно, не зовсім дурень. І розумні книжки читав, і зустрічав людей найрізноманітніших. Цілком достатньо, щоб зробити трошки висновків про те, що таке життя і як її можна жити. Але щастить мені з життя на різнокаліберних вчителів.

Можна почати з класичного прикладу. «Ой, ось будуть у тебе свої діти…» — це знайома Маша очі закочує. Ну, будуть коли-небудь, не виключаю. Суть претензій Марії в тому, що я, не маючи спадкоємців, навіть уявити собі не можу, що таке діти, навіщо вони потрібні і як їх правильно виховувати. Маша, я тебе зараз шалено здивую, але люди на цій планеті народжуються вже не перший рік. Далеко не перший. Багато-багато років вже так відбувається. І, ти вже мене вибач, немає в твоєму Іванкові нічого незвичайного. Дитя як дитя. Взагалі ні фіга не сенсація. Але, зрозуміло, поки сам не перевірю батьківську радість, нічого не зрозумію. Не відкриються мені брами правди. Куди вже мені.

«Армія — школа життя, без неї мужик — не мужик». Ну, ясний паровоз. Був у мене однокласник Женя, у міру інтелігентний, вихований, культурний. Служити Батьківщині рвався. Открутился два роки у військах. Я, зрадівши, заявився на вечірку, присвячену його урочистого прибуття. На ній він накидався в сопелькі, намагався розкрутити на мордобій всякого, хто на нього неправильно подивився, таки розкрутив і влаштував дебош. Причому дівчинці Олі, його шкільної любові, яка, дура, його дочекалася, теж злегка прилетіло по нирках — нема чого бабі сунутися в чоловічі розборки.

І ще пару-трійку таких прикладів можу згадати. Цікава там освітня програма в цій школі життя. А що, «справжній мужик» і «агресивне бидло» — це у нас синоніми тепер? Ну на фіг.

«Старших треба поважати». Це обов’язково, чого там. А я ось друга Ігоря поважати хочу. У 25 почав свою справу, буквально на коліні, вже через три роки вийшло велике ефективне підприємство. Причому характер у Ігорка — мухи не образить. Але переступив через свою м’якість там, де треба було, взяв характер в кулак — і добився. І ще доб’ється.

А ось одного знайомого Василя я поважати не хочу, хоч йому і пенсію нещодавно прописали. Цей старий алкаш — яскравий приклад того, що дурень з віком перетворюється лише в старого дурня, але ніяк не в мудреця. Ну, не можу я поважати і кланятися ничтожеству, який сам себе загнав у синю яму і ще намагається пальці розкидати. Не за що мені поважати таку старість.

Це, до речі, стосується і всіх тітоньок постбальзаківського віку, які рвуться мене повчати. Як пояснити суті з інтелектом табуретки, що мені в мої 28 навіть розмовляти з нею нудно, не те що вчитися чогось? Чому вона мене може навчити? Технічно правильного викладання каламутних фоток з телефону в руду соцмережу? Правильній постановці по фен-шую кактуса біля монітора? Короткого курсу лікування пневмонії подорожником і уринотерапією, ігноруючи лікарів? Грамотної розстановки букв у слові «калідор»?

Увага, питання знавцям: як пояснити цим персонажам, що, перш ніж когось повчати і виховувати, треба спочатку перевірити у себе наявність діючих мізків?