– в 1918 році. Хороше доповнення до цього чудового (дуже він мені подобається) посаді.
У 1917 році місто пережило характерне для того року “полівіння самоврядування”, внаслідок чого до весни 1918 року в Миколаєві господарювали червоні, очолювані то товаришем Ряпно, то товаришем Ряппо. Одне тільки ясно – це один і той ж людина, безсумнівно – рідкісна сволота. А в іншому – панували анархія, розруха, свавілля солдатні. Потім переговори у Брест-Литовську і…
Вальтер Фест, журналіст, свідок боїв, –
15 березня війська рушили маршем у напрямку Миколаєва. Операцією керував командир 21-го полку – майор Багге. Пізніше він був призначений комендантом Миколаєва.
Передовий загін в’їхав у Варваровку 16 березня в годину дня. Російський літак, який вилетів назустріч з Миколаєва, оглянув німецьку колону і розвернувся назад. Перші три вантажівки були вже на косі, яка веде до наплавному мосту на плотах через Буг, коли прийшло повідомлення, що міст розлучений. Перетнути річку було неможливо. Зупинка і розосередження піхоти, установка кулеметів, маскування автомобілів зайняли кілька годин. Більшовики, що були в Миколаєві, почали стрілянину з кулемета. Пізніше ще два самохідних гармати відкрили вогонь. З німецької сторони прибув у повному складі батальйон і зайняв берег в Миколаївці і Варварівці. Автомобілі підвезли знаряддя, щоб війська змогли ефективно протистояти ворожій артилерії. З настанням сутінків гармати були встановлені на позиціях і готові на наступний ранок відкрити вогонь.
Всі літаки, розміщені у Варварівці, потрапили у наші руки. Було необхідно підготувати на наступне ранок один справний літак, який під управлінням німецького офіцера міг би провести розвідку і скинути бомби на ворожу артилерію і кулемет.
Але вночі більшовицькі лідери покинули місто або загубилися серед мирного населення. Вранці 17 березня 1918 року німецькі війська ввійшли без бою в Миколаїв, який з полегшенням зітхнув після панування більшовиків. Битва, що відбулася напередодні, забрало життя одного німецького солдата.
Прапорщик Сава Белогай, невидный миколаївський громадський і… прапорщик, –
Цілу ніч міський голова, комітет та інші громадські діячі провели у міській управі, приймаючи всякі заходи, вызывавшиеся умовами моменту.
В 9 годин ранку німці були вже в місті, а о 4 годині відбулося засідання міської управи з німецьким командуванням. Був присутній на цьому засіданні і я. Між багатьма питаннями обговорювалося також питання про роззброєння населення. Міською управою було дано обіцянку виробити обов’язкові постанови про порядок носіння і зберігання зброї і вимога до населення про здачу зброї, не дозволеного до зберігання (гвинтівки, кулемети, карабіни, бомби тощо). Хоча німці і заявили, що вся влада в місті належить міському самоврядуванню, однак вони зажадали, щоб перш за надрукування в газетах такого роду постанов оригінали були б представлені ним.
Між іншим, німецьке командування погодилося зберегти легалізовані бойові дружини лояльних партій соціал-революціонерів і соціал-демократів і єврейської самооборони. Ці дружини напередодні вступу німецьких військ надали міліції чималу послугу, роззброївши до 900 чоловік червоноармійців.
Одночасно майже з першого дня вступу німців у місті ворожими силами велася посилена агітація серед широких мас. Агітація велася найрізноманітніша: проти думи, Центральної ради, українців, німців і буржуазії. Широкі маси харчувалися самими безглуздими чутками. У центрі міста майже на всіх перехрестях кишіли натовпу, і мені доводилось виїжджати на місця, щоб розсіювати ці натовпу.
Зрозуміло, сволота повстала. Не сама, звичайно, а коли до міста почали підходити більшовицькі банди. Сава Іванович, –
Але в п’ятницю, 22 березня, години на два дні до мене дійшли відомості, що в місті, у 2-й Адміралтейської частини, падають снаряди. За їх напрямом неважко було визначити, що стріляє хтось, перебуваючи поза Миколаєва…
Миколаївська прокуратура, –
В половині третього раптово в місті почали падати снаряди і почулася артилерійська стрілянина звідкись з-за межі міста. Від думи був посланий в штаб германців начальник охорони міста Малевич для з’ясування причин обстрілу. По телефону з різних сторін повідомляли про жертви і почався серед населення хвилюванні і про те, що нібито з боку Херсона та станції Долинська підійшли більшовицькі ешелони. В три години Малевич повернувся в думу і доповів, що в німецькому штабі велике збудження. Германці загрожують ніби прийняти свої заходи для негайного роззброєння населення, яке відмовляється здати зброю, незважаючи на вивішене з цього приводу оголошення. Про причини обстрілу міста вони не дали задовільних пояснень, так як, мабуть, ще самі не орієнтувалися в обстановці, що створилася. В цей час з міліції надійшло зведення, що через базар пройшла вкрай збуджена озброєний натовп в декілька сотень людей, і міліція ніяких заходів ухвалити не могла.
Оточивши начальника міліції, юрба вимагала зброї, щоб йти битися з германцями і допомогти, за її поясненням, «нашим» подошедшим військам з Херсона.
…місто позбувся води, зважаючи на пробиття снарядом більшовиків водонапірної башти. Всю ніч тривала артилерійська стрілянина, були чутні вибухи бомб.
Херсонська газета “Рідний край”, –
На вулицях лежало багато обгорілих трупів, причому прибрати їх не було ніякої можливості внаслідок переповнення моргу. Убитих в місті не менше двох тисяч осіб. Абсолютно рознесений місце, де був базар: всі магазини погоріли. Розбите будівля міської думи, Петроградської готелі, будинок, де знаходився склад сільськогосподарських знарядь Ельворті, великий будинок братів Векслер. На околицях міста точилися пожежі. Повстання придушене самим суворим чином.
Миколаївський “Вісник”, –
Після богослужіння засідання було відкрито колишнім міським головою Леонтовичем і секретарем Донським. Міський голова сказав, що на вимогу німецької влади Дума повинна відновити свою діяльність. Попереду багато роботи для приведення в порядок міської економіки. Німецьке уряд висловило надію, що нарешті-то місцеве самоврядування перейде від слів до справи.
І хоча Дума була зібрана з депутатів ще царських часів (вибори революційної пори консервативні німці не визнали), надії на перехід від слів до справи не здійснилися. Інтервенти встановили жорстокий окупаційний режим з комендантською годиною, патрулями, музикою і відкритими магазинами. Грала легка музика, грабежі припинилися. Громадськість обговорювала програми – політичні та театральні. Але ледве тільки розвалився союз Центральних Держав, ледь тільки Антанта пообіцяла німцям мир на умовах пунктів Вільсона, як розтанув останній шанс України (і Миколаєва) уникнути жахів громадянської війни на руїнах Російської імперії. Німецькі війська евакуювалися з міста з боєм, атаковані а) українськими республіканськими військами комдива Григор’єва б) славними революційними загонами краскома Григор’єва в) анархістськими бандами отамана Григор’єва – не гадайте, всі варіанти вірні, справа в хронології.
При цьому, в місті вже знаходилися війська Антанти – французи і греки, яких місцева травоядная громадськість радо вітала, як справжніх, демократичних визволителів Миколаєва. Подальше відомо – німці пішли, французи бігли, частково збунтувавшись, а бідних греків ще й порубали/порубали григор’євського кіннотники.
Травоядная громадськість пішла на корм червоним коням, а Григор’єв при черговій зміні дирекції був застрелений “героєм”-злочинцем Махно. А міг би дожити до 1936 або навіть 1938 року – ходив би собі таким красенем серед якихось червоних козаків, розповідав би піонерії про переможних телеграмах Іллічу, про взятих містах.
Не пощастило йому – це втішає, але Миколаїв все одно шкода, адже з описаних подій пройде всього три роки, а газета “Червоний Миколаїв” буде бадьоро повідомляти своїм читачам про повсюдне випадки людоїдства… не на грунті класової ненависті, звичайно – від голоду. Так ось, будь ласка, слово місцевим ГУБПОМГОЛу –
Населення вживає в їжу все, що можливо, починаючи від конини і кінчаючи собаками і кішками, які продаються за скаженими цінами, замість хліба вживаються сурогати з просяного борошна і висівок… спостерігаються факти умопомешательства…
Ну а тепер – до фотографій, більшу частину з яких зробив простий саксонський піхотинець Херлих, випустив у 1919 році альбом “Від Бугу до Ельби”
з.и. до речі, у Миколаєва є дуже цікавий віртуальний історичний музей.
