Звичайна зимова історія вечномерзнущего маасквича. Обіцяли хрещенські морозні урагани. Суворі холоду накрили ненависний прокуратором місто, та й всю Росію слідом. Накотилася неясна тривога, замішана на тузі по зеленому літа, доступному майже всім землянам крім нас.
І є тільки одне місце у всій цій безмежній сніговій тайзі, де можна зігрітися і просто погуляти по набережній, не боячись відморозити кохонес. Я кажу вам про Сочі, про Сочах, так розіпнуть мене обурені аборигени!
Повільно хрустіти салатом на набережній, настільки ж повільно бродити по горах, працювати, проводжати в море повільне сонце в +15, швидко ховатися з кавою під дощем. Кожен день різний захід – це ж здорово, правильно? Це ж допоможе позбутися від задушливих нападів озлобленості на самого себе, на те, що робиш не те що хочеш, не так як треба і не там, де міг би?
Здається, я намагаюся лікувати всі хвороби старими антибіотиками, від яких вже виробився стійкий імунітет, але нічого нового придумати вже не в силах. Бо вирішив: відпливаю туди, де на обрії маньячат кораблі, де мерзнуть на ранкових скелях водоспади, де регочуть бандитські чайки, де ніколи не відцвітає пальма! Найкраще місце в Росії на зиму, а ми з вами зібралися у цьому теплому бложіке, щоб дивитися на краще, читати про найкраще, хотіти і любити кращого, тобто мене чи не правда?
І ось знову знайомий аеропорт із залишками олімпійської символіки. Сочі здається містом, де найкраще вже сталося, історія зупинилася, і далі вже не буде нічого цікавого, значного. Тому і рекламувати більше нічого, тільки лише підфарбовувати облуплені кільця.
Але ти про це зовсім не думаєш. Ти просто насолоджуєшся зимовим влітку. Рівно через 3 дні тобі здається, що абсолютно скрізь зеленіють пальми, і тільки брехлива західна пропаганда розпускає чутки про надзвичайні холоди в Росії. Цю качку підхоплюють деякі наші ЗМІ, завалюючи телеефір та інтернет жахливими цифрами зі знаком “мінус”. Ще б, адже в нашій гордій країні нібито не може бути плюсів, суцільні мінуси!
Що ми, жителі та гості міста Сочі, можемо відповісти на ці брехливі вигадки, що протиставити? Лише самовіддана праця і героїзм. Тому я, долаючи втому і безжально палюче сонце, видираюсь до Агурскім водоспадів, щоб показати, як в Росії все по-іншому, тепло і красиво!
А на наступний день гуляю по набережній в одній футболці, всім виглядом демонструючи наклепникам, наветчикам і кликушам марність їхнього (люблю це слово) очорнювання нашої зимової реальності. Деякі навіть купаються, хоробро пірнаючи в незвично чисту сочинську воду. В Росії лютневої тепло й зелено, не гірше, ніж в цих ваших сраних Каннах!
Життя – гівно, і ми в ній мухи, які прилетіли на смачненьке нізвідки, зовсім ненадовго. Гарячково набиваємо черево, махаємо метушливими лапками і відлітаємо знову в нікуди, при першому ж подиху вітерця. В одну мить може змінитися. Ще два дні тому світ крутився навколо тебе, на твоєму великому і товстому Х…, і ти лише легенько піддавав долонею, щоб крутилася швидше. Довгі прогулянки по набережній Олімпійського парку, прекрасний захід. Шикарний ресторан Новікова, шеф-кухар особисто готує для тебе чебурек, директор подає каву (звичайні кухарі та офіціанти образливі для ЧСВ столичного топ-блогера, ви ж розумієте).
Завершує день простора веранда в пентхаусі з видом на море. Кажеш одному – давай завтра смажити тут шашлики, слухати музику і фоткати новий захід нового прекрасного дня.
