Втрата авторитету перед обличчям начальства — річ не з приємних. Але хіба можна порівняти її з втратою авторитету перед обличчям сім’ї та друзів?
Хто-то, виявляється, вважає, що можна. Можна розписувати друзям і родичам свою всемогутність на роботі:
— Та я в кабінет директора двері ногою відкриваю! Та я тільки брови зрушу, як все під столи ховаються! Та я тільки мізинцем шевельну, і відділ кадрів візьме на роботу того, кого я скажу!
І можна потім втрачати свій авторитет, коли потрапив у важку ситуацію один-родич просить ворухнути тим самим мізинцем і прийняти його на роботу.
Тут же з’ясовується, що ваш мізинець нікому не цікавий, і просить треба їхати через усе місто, де необхідно пройти співбесіду і показати себе краще інших 45 кандидатів. При цьому кандидати мають профільну освіту, і солідний стаж роботи за спеціальністю. Ну, а якщо один-родич виявляється в явно програшному становищі — ні на яке співбесіду він їхати і не зобов’язаний.
Не з’явився кандидат ставить вас у незручне становище перед начальством? Вітаю, ви квити.
