Якась гівняна риба 35 мільйонів років тому виповзла з води і тепер завдяки їй мені потрібно йти на роботу.
– Ти не знаєш, як розводити кроликів?
– Просто не заважати їм, вони самі все зроблять.
Зустрічаються три вдови, діляться один з одним від чого у них чоловіки померли.
Перша: У мене чоловік пив, пив і спився…
Друга: А у мене курив, курив і скурился…
Третя: А мій.. а у мене… ну, загалом, помер.
– Руки жінки повинні тремтіти від подарунків, ноги – від сексу, а серце –
від любові…
– А вона від резонансу не зруйнується?
Розпалений механізатор Федір Сидоров вибіг з лазні, з розгону стрибнув у замет і… став думати про сусіда Степана трохи краще, тому що вила таки знайшлися…
Суддя:
– Отже, громадянка Сидорова, в чому причина розлучення?
– Ваша честь, зачеплена моя честь! – заявляє позивачка.
– Ваша честь? – перепитує суддя.
– Так, Ваша честь, моя честь!
– Що моя честь?
– Та ні, Ваша честь, не ваша честь, а моя честь!
– Я не зрозумів: моя честь – це ваша честь? – запитує суддя.
– Вашу матір, ваша честь! Все, я передумала розлучатися!
Коли ми з дружиною почали зустрічатися, вона думала що я дурень. Потім почала вважати себе дурепою, а мене розумним. Зараз, як і раніше, вважає себе дурепою, але тепер уже тому, що вважала розумним мене.
Якщо не романтизувати казку про Попелюшку, то це історія про те, як пров взяла на прокат дорогі шмотки і орендувала карету, щоб склеїти місцевого мажора.
Геолог питає чабана:
– Батько, скажи, а скільки твої вівці дають шерсті за сезон?
– Білі чи чорні? – питає чабан.
– Ну, чорні.
– Чорні – 2 кілограми.
– А білі?
– І білі – 2 кілограми.
– А скажи, батьку, скільки їм потрібно корму в день?
– Чорним чи білим? – уточнює чабан.
– Ну, чорним.
– Чорним – 1 кілограм.
– А білим? – не вгамовується геолог.
– І білим – 1 кілограм.
Геолог в сказі:
– Ти що, мене заморачиваешь? Чому весь час запитуєш чорні чи білі, адже результат один і той же?!!!!
– Ну-у, так чорні ж мої… – відповідає чабан.
(геолог розуміюче)
– А-а-а, А білі?
– І білі мої…
Якщо ти отримав водійські права, але у тебе немає автомобіля, то ти сміливо можеш вважатися дипломованим пішоходом.
Сидять в гримерці дві актриси, старі приятельки.
Одна (млосно, пудрясь):
– Ах, люба, що за страшний сон мені нині привидился…
Інша:
– Ах, розкажи ж…
Перша:
– Значить, сниться мені, любонько, що я померла, потрапляю на той світ.
І бачиться мені дорога, і розвилка – до раю і пекла. Я, звичайно, в рай,
а мені апостол Павло та й каже: “Куди ж ви, дорогенька, ви ж були
актрисою, лицедействовали все життя… в пекло, люба…”
А його і прошу, мовляв, хоч оком, хоч пів-очком на рай б
поглянути. Допустив мене апостол Павло до щілці в паркані райському.
Бачу – кущики, пташки співають, благоліпність. Раптом, дивлюся – ти, дорогенька,
гуляєш, пісеньки співаєш, квіточки збираєш. Я до апостола –
кажу, мовляв, як же так, адже вона теж актриса, теж лицедействовала.
А апостол Павло та й каже у відповідь: “Та хіба ж вона актриса…”
– Алло! Так, я. Здрастуй, малюк! Немає. Ні, зая, сьогодні не прийду. Пуськи-поцелуськи!
– Хто це був?!
– Та з військкомату дзвонили…
– Петров, щоб відмазатися від армії, дуже ретельно вивчив літературу з психічних захворювань.
– І йому вдалося обдурити лікарів?
– Ще й як! 10 років вже із божевільні не випускають.
Тільки росіяни можуть перед приходом домробітниці прибратися будинку.
А то незручно якось.
