Які ж вони величезні (не теперішні джипи) — американські машини минулого століття. Завжди дивувався, як капот може бути розміром з наші Жигулі. А салон, немов стадіон і багажник, літри якого ніхто ніколи не вважав і у фільмах там по троє пов’язаних осіб поміщаються. Шик.
У 1963 році “Chrysler” став першим у світі автовиробником, який запустив газотурбінні автомобілі в серійне виробництво. Була побудована партія з 50 машин на оригінальному шасі. Джерелом руху служила 130-сильна газова турбіна. Витончені чотиримісні кузова зробило італійське ательє “Ghia”. Протягом трьох років на цих автомобілях поездило близько 200 осіб, переважно перевірених клієнтів фірми, які й винесли невтішний вердикт.
Так, екзотичний мотор “Chrysler Turbine Car” чудовий характеристиками. На жаль, але газова турбіна свистить як Соловей-розбійник, що нестерпно в далеких поїздках. Другий недолік — непомірний витрата палива, що складав близько 24 л /100 км. Жахливий апетит для відносно невеликої машини. У підсумку програму газотурбінних автомобілів закрили.
Всю партію “Turbine Car”, крім одного, полишеного на пам’ять примірника, відправили під прес. На конвеєрі вдалося використати лише деякі технології по зниженню токсичності вихлопу та особливу “бронзову” емаль для фарбування кузовів.
Приблизно півстоліття тому автомобілебудівниками оволоділа нав’язлива ідея газотурбінного двигуна. Напевно, гіпнотизували успіхи реактивної авіації. У всякому разі північноамериканська «велика трійка», Daimler-Benz, Renault, Rover, Volvo та ін приклалися до експериментів з газовою турбіною, які тривали в цілому аж до початку 80-х. А потім якось все зійшло нанівець, зазвучали нові нав’язливі ідеї – начебто гібридних силових агрегатів і паливних елементів на водні.
Потім, тоді як в 1963 Chrysler Corp.. розгорнула унікальну програму під гаслом «dream car в життя». Як раз 45 років тому вперше в історії розпочався (дрібно)серійний випуск автомобіля мрії» під промовистою назвою Chrysler Turbine: легковик з газотурбінним двигуном. Не тільки (і не стільки) для виставок і демонстрацій, скільки для повсякденної експлуатації. За задумом, експериментальна модель будувалася в 55 примірниках, з яких півсотні призначалися до роздачі в користування американським автомобілістам по всій країні.
Як вибирали щасливих учасників масштабного експерименту — окрема розмова. Так чи інакше в жовтні 1963 м-р Lynn A. Townsend, тодішній президент Chrysler Corp., особисто вручив ключі від новенького Chrysler Turbine першим користувачам – рядовий сім’ї з чиказького передмістя. Процес пішов. За програмою, кожен з учасників експлуатував машину протягом трьох місяців, а потім передавав її чергового. Всього в експеримент залучалися дві сотні автомобілістів. У Chrysler Corp.. розраховували отримати неоціненні відомості про експлуатаційних якостях «турбінної» легковика – в умовах, наближених до бойових. А також перевірити реакцію потенційних покупців на незвичне транспортний засіб – і оцінити його ринковий потенціал.
Взагалі-то в Chrysler Corp.. займалися автомобільними газотурбінними двигунами з 1954. І до 1963 вдалося напрацювати такий інженерно-конструкторський потенціал, що мова пішла про виведення перспективною «турбінної» легковика на ринок. Chrysler Turbine став пробним каменем, і щоб зробити експериментальну модель особливо привабливою для широкої публіки, творці машини подбали про її стилістиці.
Дизайном автомобіля мрії» керував Elwood Engel, який в 1961 перейшов у Chrysler Corp.. з Ford Motor. І само собою, приніс відповідні стилістичні ідеї. Так, в образі Chrysler Turbine помітні «вушка» фордівського Thunderbird зразка 1961 року (bullet Bird), яким якраз і займався Е. Енгель. У підсумку вийшло купе класичної компоновки: довжина – 5121 мм, ширина – 1852, висота – 1359 мм. Машина важила близько 1770 кг і цілком відповідала тодішнім уявленням американців про среднеклассной легковику.
Проте зовні турбо-купе помітно видавалося із загального ряду: на передку домінували великі круглі фари, які сприймалися як повітрозабірники 2-моторного реактивного літака. Начебто Ту-104 (Ту-16 в бойовому виконанні). І задні ліхтарі горіли на химерно вирізаною «кормі» подібно до соплам авиатурбин – в режимі «допалювання». Панель даху покрита за тодішньою модою чорним вінілом, кузов оброблений лакофарбовим покриттям Frostfire Metallic (яке пізніше стали називати Turbine Bronze – «турбінна бронза»).
Особливо вражав інтер’єр Chrysler Turbine: 4 індивідуальні сидіння, розділені центральною консоллю у всю довжину салону, розкішна шкіряна оббивка. Панель приладів з електролюмінесцентний підсвічуванням (світлодіодів тоді ще не знали) створювала чарівне «космічне» враження, а ось кондиціонер в «пакет» не входив. Визнали зайвою розкішшю… Між іншим, пофарбовані кузова в зборі (з обробкою салону) поставлялися з Італії – від Ghia. А в Детройті їх комплектували силовим агрегатом і ходової, і доводили до експлуатаційної готовності.
Технічна мозаїка Стильна легковик, однак задумувався Chrysler Turbine все ж не тільки як дизайнерський проект. Прогресивна турбіна замість безнадійно застарілого д. в. с. – ось провідна ідея крайслеровского dream car зразка 1963. І справді під капотом розміщувався газотурбінний двигун (вже IV покоління) з обертовими регенераторами тепла відпрацьованих газів. Їх температура на вихлопі падала до якихось 245о C, тобто теплова енергія утилізувалася досить глибоко. Компактний агрегат важив 185+ кг і стикувався з 3-швидкісним «автоматом» TorqueFlite (без гідротрансформатора, потреба в якому відпала чинності 2-вального конструкції турбіни).
Оголошена максимальна потужність агрегату (SAE «нетто») – 130 л. с. при 3600 оборотів вихідного валу. Тобто, сама-то вторинна (тягова) турбіна крутилася при максимальній потужності на 44600 хв-1, однак обороти знижувалися вбудованим знижувальним редуктором – до звичайного в легковому автомобілебудуванні рівня («відсічення» на 4680 хв-1). Не сказати, що турбіна відрізнялася видатної потужністю (тоді вже робили литражные «вісімки» і на 400 сил – «брутто»). Зате крутний момент вона видавала (на вихідному валу) дуже сильний — за 575 Нм. Причому прямо від 0 оборотів, так що на розгінну динаміку Chrysler Turbine ніхто не скаржився.
Потужна тяга транслювалася на неразрезный ведучий міст, підвішений на поздовжніх листових ресорах. Передня підвіска на подвійних поперечних важелях, стандартна для американської легковика тих років ходова. Вузенькі (за нинішніми поняттями) шини з діагональним кордом – і барабанні гальма «по колу». Рульовий механізм «гвинт-кулькова гайка» з гідропідсилювачем – все як у всіх на початку 60-х. Так що Chrysler Turbine представляв собою строкату мозаїку передових і традиційних (а десь навіть застарілих технічних рішень, обережне просування.
Як зазвичай для газових турбін, крайслеровский агрегат виявився по-справжньому багатопаливних: він успішно працював на неетильованому бензині та авіаційному гасі. І навіть на рослинному маслі, хоча учасникам експерименту рекомендували стандартне дизпаливо. Програма розкручувалася з розмахом: так, з осені 1963 одну з «турбіних» легковиків катали по всьому світу – з показом у 23 містах 21 країни (крім нашої, зрозуміло). Експлуатаційний експеримент тривав до кінця 1964 і дав цілком позитивні результати. Автомобіль подобався його тимчасовим користувачам (які намотали на Chrysler Turbine в загальній складності близько 3 млн 800 тис. км) – і публіці, яка не обходила його увагою на дорогах. Газотурбінний агрегат працював виключно надійно і не доставляв добровольцям особливих турбот.
Хеппі енд Програма благополучно завершилася на початку 1965, після чого півсотні «турбіних» легковиків відправили на злам (щоб не платити мита на ввезення кузовів з Італії). Збереглося лише кілька примірників – музейних і колекційних, одна-дві з них досі на ходу. Автообозреватели не так давно прокотилися на Chrysler Turbine і з подивом відзначили, наскільки впевнено легковик зразка 1963 біжить по дорозі. Правда, її перевзули в сучасну гуму розміром 205/75R14, але підвіска залишилася колишня! «Валка» розгойдування при швидкісному маневруванні, «порожній» кермо. І щодо гальм оглядачі висловилися в сенсі «морок і пітьма», а чого ще чекати від «дорожнього крейсера» тих років – нехай навіть і з газовою турбіною?
Силовий агрегат запізнюється з відгуком на «газ» приблизно на секунду (непереборний «турбо-лад», характерний і для малих турбокомпресорів), але потім тягне рівно і потужно. Розгін як у «рогатого», хоча рекордів на дистанцію в 1/4 милі (402) з місця від Chrysler Turbine очікувати не доводиться. В середньому по пробігу, автомобіль витрачав 16,25 л дизпалива на 100 км; не блиск. У сутності саме слабка економічність автомобільної газової турбіни і визначила її перспективи — не доля.
Мрія не збулася, газотурбінний двигун не прищепився в автомобілебудуванні. В 80-е роки навіть самі вперті його прихильники припинили дорогі експерименти. Народжений літати не любить повзати. Турбіні протипоказана робота під малим навантаженням, різкі зміни оборотів, такому автомобілю не пристало стирчати в «пробках» і тьопати зі швидкістю 40-50 км/ч. Газотурбінному двигуну потрібен вільний політ, і він пішов з грішної землі в небо. А старий добрий д. в. с. продовжує служити автомобілістам — як мідний казанок.
Роки випуску 1963-1963
Кузов hardtop coupe
Кількість дверей 2
Привід RWD (rear – wheel drive)
Довжина 5121 mm / 201.6 in
Ширина 1852 mm / 72.9 in
Висота 1359 mm / 53.5 in
Колісна база 2794 mm / 110 in
Робочий об’єм, см3 0 cm3 / cui
Потужність (стандарт виміру) 97 kW / 132 PS / 130 hp (max)
Обороти в хвилину / 3600
Крутний момент 576 Nm / 425 ft-lb
Коробка передач automatic
Розгін 0-60 миль/год (с): 12
Розгін 0-100 км/год (с): 12,5
