Споконвіку люди вдивлялися в темне нічне небо, в мерехтливі на його величезному полотні яскраві крупинки зірок, дивувалися химерним плям на сріблястому місячному диску…
Багато вчених, ще з давнини, намагаючись охопити все це безкрає пишність власним недосконалим розумом, робили численні припущення, висували самі вигадливі гіпотези, – а що там?
Як влаштований наш Всесвіт? Чому зірки світять по-різному? Чому Місяць змінює фази? Живе там хто-небудь? А на інших планетах?..
У XX столітті людство, нарешті, подолав земну гравітацію і змогло побачити космічні простори у всьому їх велич вже не з поверхні рідної планети, а прямо-таки «з місця основних подій».
Сучасні телескопи дають нам заглянути в сусідні галактики, але, на жаль, ми досі не знаємо навіть, що відбувається на околицях Сонячної системи.
Безкрайній, великий і загадковий, космос настільки величезний, що ми не можемо усвідомити до кінця його масштаби. Проте за останнє століття земні вчені дізналися про нашого Всесвіту дуже багато цікавих фактів. Ось лише 10 з них:
Навколо Землі обертається звалище космічного сміття
Перший штучний супутник Землі (радянський космічний апарат «Супутник-1») був запущений на орбіту 4 жовтня 1957 року, тобто всього 61 рік тому.
Але за цей час людство, на жаль, встигло дуже сильно «намусорить» навколо нашої блакитної планети. За різними даними, на сьогоднішній день на земній орбіті літає на величезній швидкості від 350 до 500 тисяч об’єктів масою від декількох грамів до 15 тонн: тут і «останки» відпрацьованих супутників, і не встигли до кінця згоріти в атмосфері ступені космічних кораблів, і втрачені під час космічних місій минулого деталі і предмети і т. д.
Вони часто стикаються між собою, розлітаючись на тисячі ще більш дрібних частин. І кожен з цих об’єктів здатний (особливо при «вдалому» потраплянні) пошкодити або скафандр космонавта, або навіть цілу космічну станцію, враховуючи їх швидкість (9834 м/с) і інерцію.
І тепер провідні вчені космологи б’ються над проблемою, як зібрати (або ж знищити прямо на місці) всю цю космічну звалище.
Марсіанський вулкан Олімп – найвища вершина Сонячної системи
Найвища вершина на планеті Земля – це, як всім відомо, Еверест (або Джомолунгма) – 8848 м Переконливо? А за мірками космосу – абсолютно ні.
Найвища вершина Сонячної системи знаходиться на Марсі, – це згаслий вулкан Олімп, який вище Евересту майже в 3 рази. Його висота становить 26,5-27 км, а діаметр біля основи – близько 540 км. Ось це справді королівський (а точніше, – божественний) розмір!
У космосі немає звуків
Багато хто з нас люблять дивитися масштабні і барвисті фантастичні бойовики з міжзоряними баталіями, де величезні космічні крейсери дуже красиво вибухають з великим шумом. Так от, – це, м’яко кажучи, неправда.
По-перше, у відкритому космосі не вийде масштабного вибуху з хмарою полум’я, – для полум’я взагалі-то потрібен кисень. А звідки ж він візьметься у космічному вакуумі?
Якщо тільки з надр самого корабля. Але тоді це буде не величезний і страшний «БА-БАХ!», а швидкий і неяскравий «Фуххх…» І гуркоту ви теж, на жаль, не почуєте, оскільки для поширення звукових хвиль потрібна хоч яка-те середовище (повітря, вода тощо), а в космосі у нас є, знову ж таки, тільки вакуум.
На Венері триває довше, ніж рік
Венера, мабуть, сама дивна планета Сонячної системи. По-перше, вона єдина серед усіх планет обертається проти годинникової стрілки. Чому? А точно вам ніхто не скаже: вчені все ще сперечаються про причини цього явища.
По-друге, це найгарячіша планета, – температура на її поверхні досягає 462º C. до Речі, тут і атмосферний тиск у 92 рази більше земного. Як-то не дуже Венера виправдовує своє ім’я, – моторошна з неї виходить богиня кохання.
Ну і ще одна велика дивина: навколо Сонця ця планета обертається швидше, ніж вона обертається навколо власної осі. У підсумку виходить, що день на Венері триває 243 земних діб (ого! більше 7 земних місяців!), а рік – всього 225 земних діб. День довший за рік! Як вам таке?
Сатурн не тоне
Величезний Сатурн, екваторіальний діаметр якого в 9,5 разів більше земного, тим не менш є відносно «легкої» планетою, оскільки його густина – найменша в Сонячній системі: всього 0,687 г/см3, це менше щільності води. (До речі, сама «щільна» планета – наша рідна Земля).
Справа в тому, що у Сатурна взагалі немає твердої поверхні: він на 96% складається з водню, на 3% – з гелію, а на що залишився 1% – з метану, аміаку і інших газів.
Тому, якщо б десь у Всесвіті знайшлася величезна ємність з водою (діаметром трохи більше 120 тисяч кілометрів – всього-то!), то Сатурн не потонув би в ній, а плавав по водній гладі, як повітряна кулька. Нда… Неймовірне було б видовище!
86% маси Сонячної системи становить маса Сонця
Коли бачиш Сонячну систему на картинці, то насилу уявляєш справжні розміри планет. Звичайно, вони зазвичай намальовані у наближеному масштабі: Меркурій – найменший, Юпітер – самий великий, десь там, з краю, видніється бік величезного Сонця…
Але ось вам конкретні вражаючі цифри: маса Юпітера в 2,5 рази більше, ніж у всіх інших разом узятих) планет; Юпітер може вмістити в себе 1000 планет розміром із Землю, а Сонце більше Землі в 300 тисяч (!) раз, і його маса становить 99,86% від загальної маси всієї Сонячної системи (тобто на інші планети і астероїди припадає всього 0,14%).
І все одно, за космічними мірками, наше Сонце – невелика зірка. А найбільша зірка, відома людству на даний момент – це UY Щита. І вона в 1700 разів більше Сонця! Якби вона перебувала в Сонячній системі, то посіла б весь простір аж до орбіти Юпітера.
Нейтронна зірка обертається зі швидкістю 500 оборотів в секунду
Одні з найдивовижніших об’єктів у Всесвіті – нейтронні зірки. Здавалося б, за мірками космосу вони зовсім «малятка», – до 20 км в діаметрі. Але при цьому їх маса перевищує (!) масу нашого Сонця.
По суті, нейтронна зірка – це звичайна зірка, стисла неймовірною силою до такої щільності, що одна ложка цієї речовини рівноцінна за своєю масою приблизно 1000 великих пірамід Гізи!
При цьому нейтронні зірки ще й з непредставимой швидкістю (до 500 оборотів в секунду!) обертаються навколо своєї осі, створюючи настільки жахливо сильне магнітне поле, що воно буквально «розбирає на атоми» все, що наближається до неї на досить близьку відстань.
У космосі працює «холодна зварка»
Всі ми в курсі, що на Землі, щоб з’єднати разом два шматки металу (тобто зварити), їх потрібно обов’язково дуже сильно розжарити, щоб вони могли злитися один з одним на молекулярному рівні в місці зіткнення.
У відкритому ж космосі це відбувається і без нагрівання: тут можна просто прикласти два металевих предмета (одного і того ж металу) один до одного, і вони тут же намертво злипаються.
Це і є та сама «холодна зварка», – частинки металу в цьому випадку з’єднує вакуум. Хм… А чому ж тоді не злипаються між собою, наприклад, космічна станція і пристыковывающийся до неї модуль? Або чому кожен штучний супутник не тягне за собою хвіст із «налиплого на нього на орбіті космічного сміття? Та тому, що на Землі їх спеціально покривають шаром окислів, що заважає металевих предметів «зваритися».
Людина може вижити у відкритому космосі без скафандра 90 секунд
Знову ж таки, згадаймо фантастичні фільми про космос: у них, зазвичай, людина, раптово і крім своєї волі викинутий у відкритий вакуум, або швидко (буквально за лічені секунди) промерзає до стану крижаної глиби, або вельми неестетично вибухає зсередини.
Насправді (але тільки в теорії, бо поки що, слава богу, ніхто цього не перевіряв в реальність) людина може вижити в космосі до 90 секунд, якщо примудритися відразу ж видихнути все повітря з легенів.
Але, звичайно, протриматися ці «всього півтори хвилини», – неймовірно важке завдання. Якщо в легких все-таки залишиться хоч трохи газу, – їх просто розірве у перші ж секунди. Ще через кілька секунд вся волога в людському тілі почне закипати і випаровуватися, дійсно перетворюючись в кірку льоду на шкірі.
В цей же час шкіра постраждає від сильних сонячних опіків і космічної радіації (а слідом за нею будуть дуже швидко вражені і підшкірні тканини).
Все це нещасний буде відчувати, оскільки його серце і мозок продовжать жити рівно ті самі півтори хвилини. Жах! Навіть уявити страшно…
У сузір’ї Стрільця є алкогольне газопилову хмара
А ось на цьому факті мимоволі пригадується стара пісня групи «Дюна»: «Якщо б було море горілки, я б став підводним човном».
Отже, панове алкоголіки: якщо у вас є під рукою дуже швидкий космічний корабель, то «всього» у 26 тисяч світлових років від Землі, у сузір’ї Стрільця, ви можете знайти величезну хмару Стрілець B2, що складається з мільярдів літрів газоподібного вінілового спирту. Хм… Хоча навряд чи його можна пити…©
