12-мільйонна Джакарта — столиця Індонезії і останній індонезійська порт нашого азіатського круїзу. Джакарта — величезний, густонаселений типово азіатський мегаполіс і дуже великий порт, один з найважливіших в регіоні.
На рейді стоять пороми місцевих ліній, що здійснюють зв’язок між розташованими на різних островах частинами великої держави.
Круїзні суду в Джакарті швартуються прямо у вантажному порту. По сусідству розташований великий контейнерний термінал і ще ряд причалів, на найближчому з яких варто суховантаж «Lihai», що прийшов в Джакарту з вантажем металобрухту.
Сьогодні ми здійснимо оглядову екскурсію по одному з найбільших мегаполісів Південно-Східної Азії.
Центральна частина Джакарти. Всюди в Індонезії багато моторолерів – але тут їх просто незліченна кількість! Деколи на перехрестях їх збираються цілі зграї.
Пам’ятник листоноші:
Одне з урядових установ:
Джакарта — столиця сучасної Індонезії, в минулому відома як центр Голландської Ост-Індії. В наші дні Джакарта (що в перекладі означає “місто великої перемоги”) є великим політичним, культурним та економічним центром. З урахуванням найближчих передмість тут проживає понад 12 мільйонів осіб, а чисельність населення великої агломерації наближається до 30 мільйонів. Місто розташоване на березі Яванського моря в гирлі річки Чиливунг – там, де в 1619 році голландці заснували фортецю Батавія, навколо якої потім і виросло поселення.
Історичне ядро міста прорізано численними каналами, тут збереглися будівлі XVII–XVIII століть. З архітектурних пам’ятників цього періоду найбільш відомі Пенангскіе ворота, португальська церква, стара ратуша. Сучасним символом міста є монумент Незалежності заввишки 132 метра, а також побудована в 1978 році величезна мечеть Істікляль, найбільша в Південно-Східній Азії. У нових, чітко розпланованих районах Великий Джакарти поєднуються будівлі східної і європейської архітектури. Втім, з сучасними хмарочосами успішно сусідять і величезні багатокілометрові райони нетрів. Ось така вона — яскрава, незвичайна і суперечлива – нинішня Джакарта!
Минаємо сучасні висотні будівлі, біля підніжжя яких розташована статуя колісниці.
Площа Свободи — одна з головних міських визначних пам’яток, посеред якої височіє величезний 132-мільйонний монумент «Монас» («Незалежність»). Індонезія була голландської колонією з 1610 по 1942 роки, а незалежність країни була проголошена в 1949 році. В честь цієї події і був споруджений цей величезний пам’ятник. Площа Свободи — один з головних символів Джакарти. У недільний день тут дуже багато гуляють, по сусідству проводиться якесь масове спортивне змагання, а навколишні алеї розсікають незвичайні велосипедисти.
Національний музей Індонезії, в якому представлена експозиція, присвячена історії країни, а також культури і сучасності. Є там навіть свій «алмазний фонд» — колекція скарбів, що належали колись давнім місцевим правителям, а також прийшли їм потім на зміну голландцям. Усередині музею не можна фотографувати – так що доведеться обмежитися лише його фотографією зовні.
Старовинна голландська фортеця Батавія була заснована в 1619 році. Це – найбільш древня частина міста. В районі фортеці проходить ряд каналів, побудованих кілька століть тому голландцями за образом і подобою їхнього рідного Амстердама.
Кам’яна європейська фортеця Батавія посеред величезного азіатського міста — перенесемося тому в ті роки, коли Голландія була не малюсіньким державою в північно-західній частині Європи, а мала безліч колоній, в тому числі і нинішню Індонезію.
Стара рибацька гавань Джакарти.
Великий сучасний ресторан, орієнтований в основному на прийом іноземних туристів.
Біля причалу погойдується на хвилях великий прогулянковий швидкісний катамаран.
Різьбяр по дереву.
Панорама прилеглого до моря району.
Порт і хмарочоси в оточенні багатокілометрових нетрів.
Джакарта – величезний мегаполіс, який не можна уявити без пробок. Незважаючи на колосальне населення (12 мільйонів сам місто і до 30 мільйонів агломерація), метро тут тільки будується.
Поки машини стоять у пробці, по вулиці снують продавці газет, їжі і сувенірів.
Старовинна португальська церква, побудована в 1695 році. Нині вона перетворена в музей.
Мечеть Істікляль (в перекладі — мечеть Незалежності) — найбільша в Південно-Східній Азії.
Після здобуття Індонезією незалежності від Нідерландів у 1949 році виникла думка побудувати національну мечеть для цієї нової республіки, країни з найбільшим мусульманським населенням у світі. Цю думку про будівництво великої індонезійської мечеті вперше висловили Вахід Хасийм, перший міністр Індонезії у справах релігій, і Анвар Кокроаминото, пізніше призначений головою фонду мечеті. У 1953 році був заснований комітет з будівництва мечеті Істікляль, який представив проект індонезійському президента Сукарно, який вітав його і згодом взяв будівництво мечеті під свій контроль. Сукарно активно стежив за плануванням і будівництвом мечеті, в тому числі головував у журі конкурсу з відбору проектів мечеті, проведеного в 1955 році. Переміг проект, представлений Фредеріком Силабаном, архітектором християнського, до речі, віросповідання. 24 серпня 1961 року Сукарно заклав перший камінь у фундамент мечеті, будівництво якої зайняло сімнадцять років. Мечеть була відкрита в лютому 1978 року і як і раніше є найбільшою мечеттю в регіоні, що вміщує понад 120 000 осіб одночасно.
Туристам, крім ретельного огляду, при вході треба зняти взуття. А тим, у кого одяг вище колін, необхідно надіти спеціальну накидку.
Туристи в Індонезії користуються підвищеним інтересом у місцевого населення: особливо белолицые і зі світлим волоссям — часто підходять з проханням сфотографуватися або ж просто поспілкуватися.
Усередині мечеті.
У центральній частині Джакарти, в районі ділового центру міста.
«Джакарта – місто контрастів!» В центральній частині міста тебе оточують хмарочоси й фонтани…
…Які змінюються «нетрями» з налезающих одна на іншу тисяч халуп…
І знову якісь новобудови, моли і великі торгові комплекси.
Одноденна екскурсія по Джакарті закінчена — пора в порт. Круїз по Південно-Східній Азії триває!
Залишаючи Джакарту, беремо курс у бік Малаккської протоки. Попереду нас чекають Малайзія і Таїланд.
