Задолбали, що в магазинах доброта і ввічливість асоціюється з м’якотілість і з тим, що про клієнта можна ноги витирати. Я завжди намагаюся бути ввічливою з продавцями. Все-таки робота не з легких, багато на них зриваються. Але в якийсь момент я помічаю, що продавці починають на мене «їздити».
Останній приклад збентежив. Завжди закуповуюсь чаєм в одному магазинчику. Як правило, приходжу рідко, купую на 3-5 тисяч рублів (я ще учням сервирую зелений чай під час уроків — раптом міркувати краще будемо?) і тихо йду. Природно, мені дали знижкову карту. Я її не ношу, але мене завжди пробивають в комп’ютері і дають знижку.
І ось приходжу в магазин в черговий раз, але беру чаю не на ту суму, що перш, а менше, ніж на 500 рублів, всього 50 грам. Для нашого невеликого містечка і це пристойні гроші. Мені починають пропонувати інші сорти — пояснюю, що вдома чекає півкіло чаю, який я купувала у них же. Ледь отвязываюсь від нав’язливого сервісу (чого раніше не було, бо брала багато). Починаю помічати погляди, наголошую стиснуті губки… Прошу, як зазвичай, пробити карту, і тут чую: «А у вас карти з собою немає? Значить, пробити не можна». І мені знову продовжують нав’язувати чай «зверху»…
Піднімаю очі. Дивлячись на продавщицю, милу начебто дівчину, яка до цього вже рази три пробивала мені карту з комп’ютера. Тихо питаю: «коли я беру на 5000, то все в порядку і карту ви пробиваєте, а коли на 500, то раптово вже немає?»
Карту пробили. Мабуть, згадали, навіть зайвий чай перестали нав’язувати. Але осад залишився…
