Дивовижне пригода в мовчазному царстві

44

Я вже два роки замовляю продукти в одному і тому ж магазині. Дуже зручно: зробила по телефону стандартний замовлення, а на наступний день йдеш в пункт видачі, і тебе там чекає готова кошик. Ніякої ходьби між полицями та черг на касі. Ось тільки працівники в цьому магазині… специфічні.

На касі працюють позмінно три мужика і одна тітка — всіх я вже вивчила напам’ять. Тітка любить грубіянити з приводу, перший мужик — з приводу і без приводу. Другий мужик просто дивиться на тебе, як на фекалії, не розмовляє і не відповідає на запитання. А третій мужик касу ігнорує, вважаючи за краще тусуватися з робітниками. Коли його кличеш, втомившись чекати з чеком, він невдоволено кричить: «Ща-а-а», а потім кидає в тебе здачу так, ніби ти його від великих звершень відірвала.

Є в магазині й прості робітники, ті, які кошики з продуктами виносять. У 99% випадків це дуже похмурі мужики, у яких на обличчях написано, як їх все задолбали. Раніше я завжди говорила спасибі за принесену кошик, але найчастіше подяку мчала мужикам слідом і залишалася без відповіді, так швидко вони йшли. Не впевнена, що чули, тому спілкування з працівниками магазину я звела до мінімуму: просто ні з ким не розмовляла.

А тиждень тому кошик виніс мені дуже усміхнений хлопчик. Подивився мені в очі і привітно сказав: «Здрастуйте!» Уявіть, два роки я думала, що люди в цьому магазині не розмовляють і всіх ненавидять, а тут раптом… Я розгубилася, і ще як розгубилася. І — промовчала, дура. «Будь ласка!» — сказав хлопчик, вивантажуючи кошик. А я все мовчу, як ідіотка, отетеріла і забула навіть, що в таких випадках треба говорити. Хлопчик на мене сумно подивився і пішов.

Через чотири дні я знову там була. Хлопчик підміняв вічно відсутнього касира з дуже похмурим виглядом. «Привіт», — сказала я, але тиша була відповіддю. Здачу мені жбурнули не дивлячись. Мабуть, не прижилася тут така манера спілкування.